Каплиця семінарії в Бадіні у Банській-Бистриці
Knazsky Seminar Sv Františka Xaverského, Banska 28, 97632, Badin, Banska Bystrica - Slovensko

Каплицю присвячено св. Францискові Ксаверію, одному з перших товаришів св. Ігнатія з Лойоли, який разом із Ігнатієм закликав повернутися до сутності християнської віри. Мозаїчна постать Ксаверія, як і його проповіді, не вирізняється особливими деталями, а закликає повернутися до сутності, до основ нашої віри. Відтак в усій композиції відчувається тринітарний характер.

Центральна частина
Каплиця семінарії

Банська-Бистриця – Словаччина

червень 2003 р.

Христа розп’ято на дереві: задум тут у тому, щоб показати тотожність дерева з Едему і дерева хреста. Вся християнська традиція визнає, що дерево хреста є водночас деревом із Едемського саду. Єва дивилася на те дерево щораз пильніше й пильніше, переводила погляд із Бога на дерево, з живої особи на мертвий предмет, аж доки цей мертвий предмет не перетворився для людини на співрозмовника. Відтак і людина поступово помирає: замість того, щоб бути особою – тобто образом триєдиного Бога, особою, якій властиві вільні відносини, – вона сама перетворюється на предмет, адже думає переважно про матеріальні речі, про те, як щось здобути, чимось заволодіти, за щось ухопитися, обманюючи себе, що власне в цьому, мовляв, і полягає сенс життя.
Позаяк Єва відвела погляд від Бога, Бог зійшов на землю і дав прибити себе до того дерева, на яке вона тепер дивилася, щоб людство все ж звернуло на Нього увагу. Тож Христос сходить на хрест, щоб відкрити нам свій Лик, щоб людина, шукаючи річ, натрапила на особу.

Христос на дереві хреста
Каплиця семінарії

Банська-Бистриця – Словаччина

червень 2003 р.

Лик Христа
Каплиця семінарії

Банська-Бистриця – Словаччина

червень 2003 р.

З лівого боку біля підніжжя хреста бачимо Марію – нову Єву, Церкву, яка споглядає справжній плід цього життєдайного дерева: Христа.
Оскільки людина не має довіри до Бога, а покладається тільки сама на себе, то Бог поклався на людину – і та його вбила. Проте людина відкриває Божу доброту саме тоді, коли Бог дозволяє їй так із собою повестися, відкриває, що Бог є Любов – адже Він віддав себе в руки грішного людства. Відкривши Божу доброту, людина навертається до Бога, адже не думає більше, що Бог поганий, суворий, страшний суддя. А повернувшись до Бога, людина повертається і до життя, бо життя можна спізнати в усій повноті тільки крізь призму відносин із Богом.
Отже, бачимо нову Єву, Церкву, Марію, Матір і Діву, яка біля підніжжя хреста споглядає істинне життя, плід життєдайного дерева, свого сина і водночас Сина Божого. Вона споглядає цей плід через “лист” – аркуш білого пергаменту. Повіривши у годину Благовіщення, Діва наче підписалася під чистим листом, мовивши: “Нехай зі мною станеться по твоєму слову” (Лк. 1, 38); вона не зрозуміла повністю, чого хоче від неї Бог, але довірилася Йому, показала всю глибину своєї віри і визнала Його своїм Господом. І ось тепер, у найдраматичнішу мить свого життя, біля підніжжя хреста, цей чистий лист – перед нею.
Якщо її Син мав принести спасіння людству, то як же сталося так, що Його розп’яли? Хіба ж це – спасіння світу? Багато хто з Отців Церкви, відштовхуючись від припущення, що страждання безпосередньо пов’язані із спокусою, тлумачив Симеонове пророцтво про меч, що прониже душу Діви (див. Лк. 2, 35), як сумнів, що пройняв Маріїне серце під хрестом. Марія не сумнівалася у божественності Сина, але дуже непокоїлася, бачачи, як Бога принижено у Його людській подобі: чи був сенс ставати людиною, щоб потім померти, не здобувши ні слави, ні визнання? Це дуже непросте запитання, і на тому чистому листі слід викласти “останню” мудрість, яка полягає в умінні бачити Божу славу у невдачі, смерті, вразливості і трагічних подіях. Згідно з традиціями східного іконопису, Христос відкриває своїй матері цей найвищий ступінь мудрості саме з хреста. Важливу роль відіграє і той факт, що скорботна Богородиця є святою покровителькою Словаччини.

Діва Марія біля хреста-дерева
Каплиця семінарії

Банська-Бистриця – Словаччина

червень 2003 р.

Біля підніжжя хреста, праворуч, бачимо трьох чоловіків. У центрі – св. Франциск Ксаверій, по праву руку від нього – Йоан Хреститель, а зліва – євангелист Йоан. Франциск Ксаверій відзначався схильністю до глибокого споглядання, яке для св. Ігнатія з Лойоли означало не сидіти і дивитися в порожнечу, а розуміти Божу волю і ставати знаряддям, за допомогою якого спасіння сягає світу, і відтак підніматися та братися до праці, діяти.
Сягнувши споглядання, тобто пізнання Бога, розуміємо, як Бог спас нас і як можемо Йому віддячити. Тож, на думку св. Ігнатія, людська відповідь, яка полягає у розумінні власного покликання, і є найвищим ступенем споглядання.
Франциск Ксаверій є типовим взірцем такого споглядання. На мозаїці він виглядає так, ніби щойно зірвався на ноги. За цим зображенням важко сказати, чи він щойно прийшов до хреста, чи вже йде від нього. Справді, за св. Ігнатієм, ми приходимо до Христа, аби споглядати, як Бог у Христі спасає людство, як спасає нас – так долучаємося до історії спасіння. Францискова рука наче зливається воєдино з рукою Йоана Хрестителя, який чи то вказує на Христа – картина, звична для ікон деісусного типу, – чи то робить жест, яким хрестять, проливаючи воду. Франциск тримає руку так, ніби він збирає кров, що витікає з рани в грудях Ісуса, – адже він хрестить уже не тільки водою, але й Духом, який виходить до нас із тієї ж рани. Варто звернути увагу і на те, що Францисків жест дуже подібний на жест Йоана Хрестителя. Справді, Франциск належить до тих католиків, які охрестили чимало люду, тому його справедливо пов’язують із Хрестителем; зрештою, цією ідеєю пронизана вся його духовність.

Франциск Ксаверій (у центрі) з Йоаном Хрестителем і Йоаном Євангелистом
Каплиця семінарії

Банська-Бистриця – Словаччина

червень 2003 р.

Йоан Хреститель був великим аскетом. Нам відомо, що він жив у пустині, працював для Господа, “малів”, щоб Господь міг зростати. В цьому Франциск Ксаверій йому не поступається. Ігнатій у своїх “Конституціях” просить єзуїтів провадити життя аскетичне, суто монаше, не доводячи свою відданість Богові, а з огляду на місію, ніби кажучи: “Оскільки я споглядаю Божу волю і прагну служити Господеві, то мушу бути готовим працювати, не зважаючи на жодні перепони”. Св. Франциск Ксаверій так і діяв: він помер від виснаження, від утоми; віддав цілого себе без останку проповідуванню Євангелія, вирушивши у сповнену пригод мандрівку до Індії. У цьому сенсі він справжній аскет, а, крім того, ще й предтеча, як і Йоан Хреститель, – адже подався у мандри задля того, щоб прокласти шлях до цілої Азії.
Втім, Франциск Ксаверій робить також жест Йоана Євангелиста – апостола, який, прихилившись до грудей Господа, здобув найвищу євангельську мудрість. Ми знаємо, що Франциск Ксаверій відзначався надзвичайною богословською інтуїцією, достоту великою вченістю. Безперечно, з-поміж усіх товаришів св. Ігнатія він був найрозумнішим, найпроникливішим; кінець кінцем він покинув геть усе задля поширення Євангелія, євангельської мудрості. Проте водночас Франциск подібний і на Йоана Євангелиста, адже попри те, що багато хто хоче показати його таким собі вояком, який отримав наказ і відтак заходився його виконувати, на цій мозаїці його зображено людиною, яка має надзвичайно чуйне, лагідне серце: у певному сенсі Франциск – справжній поет із ніжною душею.
Йоан Хреститель дивиться на Господа, бо ж усе його існування мало сенс тільки у контексті Христа. Те саме можна сказати і про Франциска Ксаверія. Натомість погляд Йоана Євангелиста спрямовано на Марію, адже під хрестом Христос доручив йому піклуватися про неї: вона стала для нього матір’ю.
Одною ногою Франциск стоїть у воді: це свідчить про те, що пустиня у нього під ногами вже цвіте, оживає; вода є символом життя, життя, яке б’є з хрещення, проголошуючи таким чином відродження цілого світу.
Впадають у вічі також декоративні елементи, які зигзагом спадають донизу біля зображень Йоана Хрестителя і Марії. Їх додано на згадку про прадавні культури, про прикраси, якими користувалися колись, приміром, давні слов’яни, а також про азійські культури, яким з давніх-давен властива традиція використання шовку і вишивання, яка й надихнула нас на створення цих елементів. Ще бачимо велике біле поле, яке породжує в душі відлуння чогось дуже ніжного та витонченого – як-от пам’ять. Пам’ять – це найделікатніша, проте й наймогутніша властивість, притаманна людині.
Бачимо також кола, адже саме коло є найдавнішим релігійним символом.

Деталь
Каплиця семінарії

Банська-Бистриця – Словаччина

червень 2003 р.

Деталь: згадка про те, що Франциск Ксаверій був місіонером на Сході
Каплиця семінарії

Банська-Бистриця – Словаччина

червень 2003 р.