Хрещення нашого Господа: цю сцену розташовано навпроти сцени створення води і риби. Хрещення Христа розкриває справжнє значення води і риби. Слово “риба”, ichtys грецькою, розшифровується як Iesous Christos Theou Yios Soter, тобто “Ісус Христос, Син Божий, Спаситель”. Дія Святого Духа у світі відображається насамперед на космічній матеріальній субстанції, яка одухотворюється. Як під час створення світу Святий Дух ширяв над водами, так і під час хрещення Христа Святий Дух зійшов на Нього і освятив води Йордану; завдяки цьому зшестю було закладено основи нової матеріальної сутності світу. На думку С. Булгакова, власне цей характер матерії пояснює властиву їй здатність сягати стану “матерії” святого таїнства, служити засобом для передачі дарів Духа, що поєднався з матерією... Матерія святого таїнства – це та ж матерія, одухотворена, прийдешнього віку, так само як води Йордану є вже “водами життя”, що витікають з-під престолу Бога й Агнця з нового Єрусалиму (Од. 22, 1).
|
Натхнена писаннями св. Єфрема Сирійця сцена воскресіння, поєднана зі сходженням до аду, знаходиться навпроти сцени створення Адама і Єви. Сходження до аду було здійснене для того, щоб “витягнути” з тенет смерті Адама з Євою, тобто ціле людство. Смерть – це розплата за гріх. Якщо Христос прийняв людську природу, то в Ньому наша людська природа вже сягнула викуплення. Для нас спасіння відкривається у хрещенні; це перехід разом із Христом через хрест, смерть і поховання, до воскресіння (див. Рм. 6, 3-11). Справжня людина – це людина викуплена. Людина, поєднана з новим Адамом, постає перед Отцем як син у Сині. Тема воскресіння – сходження до аду певною мірою вже присутня і в іспанській традиції, як засвідчує, приміром, гарний вівтарний розпис архиєпископа Санчо де Рохаса, створений Родріґесом із Толедо на початку XV століття; сьогодні цей розпис виставлений для огляду в музеї Прадо. Тепер настав, либонь, особливо сприятливий момент для того, щоб знову звернутися до цієї традиції, оскільки на всіх рівнях відчувається загальна втома і смерть. Треба показати, що справжня антропологія базується на створенні, переображенні і викупленні.
|
Вхідна стіна
Божа премудрість, свідок і охоронець створіння
Перед “двома руками”, якими Отець творить світ, Христом і Святим Духом, зображено Божу премудрість, яка втішалася перед Богом у той час, коли Він творив світ: “Я настановлена була від віку, від початку, раніше, ніж земля постала коли не було ще безодень, я народилась, коли не було ще джерел багатоводних. Перед тим, як були засновані гори, раніше від пагорбів я народилась; тоді, як Він не створив був ще ні землі, ні степу, ні первнів пилу світового. Як Він укріпляв небо, я там була; як Він рисував круг поверх безодні, як Він згущав угорі хмари, як установляв бездонні джерела, як призначав край морю, щоб води з його берегів не виступали, як закладав підвалини землі, – я була при Ньому, при роботі, я була Його втіхою щоденно, усміхалась перед Ним повсякчасно, гралась на Його земному крузі, моя бо втіха: бути з людськими синами” (Прип. 8, 23-31).
Божа мудрість – це Його бачення у творінні, Його ідея, Його уява, Його задум. Відтак її можна цілком справедливо вважати пам’яттю й охоронцем створіння. “Мудрість – це ангел-охоронець світу, що наче птаха, яка висиджує пташенят, вкриває своїми крилами ціле створіння, аби поступово підносити його до істинного буття”, говорить В. Соловйов.
Божа мудрість присутня в усьому, що було створено: “Усе, що тільки є тайне і явне, – пізнав я, бо навчила мене творителька всього – мудрість. Є бо у ній дух розумний, святий, однородний, многовидний, витончений, діяльний, проникливий, неоскверненний, ясний, недіткненний, добролюбний, бистрий, нестримний, доброчинний, чоловіколюбний, постійний, певний, безжурний, всемогутній, вседоглядний, що пронизує всі духи розумні, чисті, щонайніжніші. Мудрість бо понад усякий рух рухливіша: чистою вона крізь усе проходить, усе пронизує. Вона – подув Божої сили і чистий виплив слави Вседержителя; тому нічого заплямленого не впаде на неї. Вона – вічного світла відблиск, безплямне дзеркало Божого діяння і образ Його доброти. Хоч і одна, вона все може; і, залишившися сама в собі, вона все відновлює; вона з роду в рід у святі душі сходить і робить з них друзів Божих та пророків” (Мудр. 7, 21-27).
“В усьому створеному перебуває засіяна в ньому Божа пам’ять, яка насамперед зберігає світ у межах Його задуму, а поза тим щораз далі провадить його до явного одкровення цієї властивої йому внутрішньої дійсності. Небесна сутність, прихована під видимими обрисами земного світу, була осяйним духом відродженого людства, ангелом-охоронцем землі, однозначним об’явленням Бога в майбутньому”, стверджує В. Соловйов.
Отже, Божа мудрість – це принцип живої, не абстрактної думки. Вона належить Богові. Це – принцип уособлення. Думка, породжена мудрістю, враховує перш за все зв’язок між створінням і Творцем. Відтак мудрість зосереджується у Христі, у Божій Матері й у Церкві.
Сьогодні мислення, в основі якого лежать абстрактні принципи, спричинило появу науки і знання, які не враховують справжнього життя. Відтак особливо важливо показати, що людські задуми заглиблюються у задуми Божі і лишень тому зберігають життя. Те саме можна сказати і про образи, які створюємо. Йдеться, отже, про спосіб мислення, що базується на мудрості, яка поєднує в собі пізнання і життя. Пізнання, яке перетворюється на спосіб життя, робить це життя вічним.
|
Mісце 
