Церква святих Якова і Йоана в Мілані
Via Giuseppe Meda, 50 - 20141 Milano, Italia

Ідея основної композиції мозаїки у церкві святих Якова і Йоана коріниться в євангельському описі Переображення на горі Тавор та у богословськи-догматичному тлумаченні Отців, які вбачали у Переображенні ключ до прочитання пасхальної тайни смерті і воскресіння Христа як тайни, визначальної і для життя людини.
Втім, водночас ця мозаїка пройнята і духом часу, в який ми живемо, у ній відчувається вплив сучасного мистецтва, тих мистецьких течій, які віддають перевагу радше матеріальному, ніж віртуальному, опираючись на ідею про те, що сама матерія вже є самостійною мовою, якою може говорити мистецтво, і що колір зберігає значення основного засобу вираження. Мозаїка тут вважається складовою частиною всього храмового простору; вона мала б становити справді органічне тло кожної відправи, що здійснюється у цьому вівтарі. Відтак її слід представляти як певну цілість; це дозволить повніше сприймати кожен літургійний вияв, із яким вона поєднана зв’язком не описовим, ілюстративним, а символічним.
Переображення на горі Тавор – це подія, яка поєднує обидва Завіти, Старий і Новий, та розкриває тринітарний характер нашої віри. Мойсей – це вихід, який відкриває шлях виходу хреста, це писаний закон, що після скасування оновлюється у Святому Дусі. Ілля – це закон природній, зведений нанівець гріхом. Як каже Андрій Критський, обидва ці закони зникають, заховані від сонця Євангелія; згодом Він осяює їх, і вони тягнуться догори, або, ще краще, поєднуються у єдиній тайні із самим Сонцем. Для Теофана Керамейського, візантійського єпископа-гімнописця, Ілля репрезентує небо, куди його забрано, а Мойсей – пекло, куди він зійшов; три апостоли символізують землю.
Вгорі бачимо руку Бога-Отця, яка, немов під час Богоявлення, відкривається у цілковитому дарі, звернутому до створіння і людства. Лику Отця ми не бачимо, знаємо Його тільки через Його діяння, тобто створення і викуплення, через справи Його рук. Рука, яка всякчас благословляє нас із неба, розкрита так, що нічого не може затримати; це свідчення того, що йдеться про абсолютний дар, Бог нічого не просить взамін. З неба, з тієї руки і справді спадає донизу потік Божого життя, Святого Духа: саме Святий Дух передає нам особисту любов Бога-Отця й у Сині робить нас учасниками Його синівства. Тільки Святий Дух об’являє перед нами Христа як Господа і Спасителя.
Христа зображено не посеред стіни, а трохи збоку, так, щоб центральну вісь становив зв’язок між Отцем, Духом і Сином, оскільки Переображення є об’явленням Трійці. Григорій Палама стверджує: “Господа супроводжують цілком невидимі Отець і Святий Дух; перший власним голосом засвідчує: “Це Син мій улюблений”, а другий заливає все довкола світлом із своєї осяйної хмари, показуючи, що Син належить до тієї ж природи, що й Він, Отець, і що світло це одне-єдине. Тож їхнє багатство – то їхня спільна природа і єдине джерело єдиної слави”.

Центральна сцена: Переображення на горі Тавор
Церква ссв. Якова і Йоана

Мілан – Італія

грудень 2002 р.

Христос у білій одежі, роздмуханій та розворушеній Святим Духом, знаходиться у синій мигдалині дещо неправильної форми. Давній звичай зображати Христа під час Переображення у темно-синій мигдалині вказує головно на дві речі: з одного боку, на те, що Він об'являється як Бог, відтак є незбагненним для нашого розуму, тож темрява густішає; з іншого боку, тут бере початок ще сильніше богословське бачення: на горі Тавор Христос постає перед нами як справжнє світло, справжнє сонце, і навіть сонце на небі тьмяніє у порівнянні з сяйвом, яке Він випромінює. Щобільше: темрява світу, в тому числі й та, що оповивала Христа під час Його страстей, не може встояти перед Його сяйвом – таке воно яскраве – і розлітається на тисячу уламків. Одежа, що побіліла й узялася світлом, свідчить: те, що належить до землі, до людства, до культури – тобто все те, що Христос розділяє з усіма людьми, – стає прекрасним, прозорим; жоден прояв Його людської природи не може затьмарити Його божественність. Так наперед проголошується тайна Євхаристії: у хлібі і вині, як у білих одежах свого тіла, Господь присутній в усій повноті своєї божественності; тіло Христове невід'ємне від Його божественної сутності.
Андрій Критський ототожнює білі одежі зі Святим Письмом: очищені й осяяні Святим Духом, їх споглядають ті, хто любить божественне як самого Бога. Лик Христа сяє так, як сяє лик самого Бога, Він – світло від світла істинного, і це – пророцтво воскресіння Христа, проголошення майбутнього обожествлення нашої природи.

Павло Євдокимов каже, що Переображення, “по суті, стосується апостолів, які на мить “перейшли від плоті до духа” й отримали ласку побачити людську природу Христа як осяяне світлом тіло, споглядати славу Господа, приховану під Його кенозою; ця слава раптом постала в них перед очима, з яких немов спала полуда”. Праворуч бачимо святого Якова, який намагається плащем затулитися від сліпучого світла: це постать сильна, рухлива, сповнена енергії, адже про нього було написано, що його із братом Ісус називав “Воанерґес”, тобто “синами грому” (див. Мр. 3, 17). Сувій книги, який він міцно стискає в руці, і плащ наводить на думку про велику символіку пізнання Бога, Його слова, як пояснює у своїх посланнях святий Павло.

Христос під час Переображення
Церква ссв. Якова і Йоана

Мілан – Італія

грудень 2002 р.

Ліворуч від Христа бачимо Йоана, який притискає руку до грудей; цей жест у давнину вказував на споглядання. Йоана зображено між Христом і великим хрестом – адже саме він стане євангелистом, який зуміє поєднати хрест і Божу славу. Схильний до споглядання Йоан виглядає худорлявішим за Якова, який більш збуджений, активний. Правою рукою Йоан вказує на Божу Матір: біля підніжжя хреста Спаситель навзаєм доручить їх одне одному.
Святий Петро сидить, вказуючи на місце, де хоче поставити три намети. Євдокимов каже: “Вражений побаченим, Петро хотів “поставити намети” й установити таким чином своє перебування в парусії, у Царстві Божому, ще перед кінцем історії... Зрозуміло, чому на своє питання Петро не отримав відповіді: Воскресіння і Царство настають тільки через Хрест, тож через нього треба провести “усе створіння”. Після короткого втручання Восьмого дня саме у світлі хреста потрібно відновити апостольське служіння, віднайти світ і зійти у пекло”. Петро босий, як і Яків; це свідчить про те, що йому добре, що він почувається як удома. Справді, світ, переображений у Христі, – це природнє середовище для відкупленої людини. Відтак всю стіну вибудувано так, що на ній вгадуються обриси трьох наметів. Ще із старозавітних часів намет означав оселю, дім, де жили люди і де жив Бог. Переображений Христос – це те “середовище”, де Бог із людиною живуть у нерозривній злуці.

Ліва частина: апостоли Петро і Йоан
Церква ссв. Якова і Йоана

Мілан – Італія

грудень 2002 р.

Мотузки і джут, використані в мозаїці як матеріали, ще більше наголошують на людській праці, людському житлі, яке, долучаючись до переображення світу, стає приємною, гарною оселею. На широких білих полях бачимо натяки на космос, на прадавні культури – золотий, зелений, червоний, синій кольори, – які додають цілій стіні естетики, гармонійності та святкової атмосфери, вказуючи на те, що світ, культури і геть усе пов’язане з людиною бере участь у переображенні Христа. Адже й різні культури, входячи у Христа, долучаються до переображення і житимуть Його воскресінням.
Тайна Переображення здійснюється у Пассі, у смерті і воскресінні Христа, справжнього Бога і справжнього чоловіка. Відтак ліворуч бачимо Матір Божу, яка своїм смиренним, задумливим виглядом вказує на життєвий шлях, що зводиться до хреста.

Права частина: апостол Яків
Церква ссв. Якова і Йоана

Мілан – Італія

грудень 2002 р.

З правого боку, біля святого Якова, бачимо ангела, який енергійним жестом вказує на білі бинти у порожньому гробі воскреслого Христа. Тайна людського життя не завершується на хресті; завершенням людського буття має стати воскресіння. Не можна сягнути Пасхальної неділі, уникнувши Великої п’ятниці. Так само не можна й відокремлювати хрест від порожнього гробу.

Діва Марія біля хреста
Церква ссв. Якова і Йоана

Мілан – Італія

грудень 2002 р.

Ангел біля порожнього гробу
Церква ссв. Якова і Йоана

Мілан – Італія

грудень 2002 р.