Каплиця Центру подружньої духовності “Шатро Сари й Авраама” в Пармі
Via Monte, 5-43022 Monticelli Terme, Parma - Italia

Мозаїка як мистецтво має характер не індивідуальний чи, скажімо, сольний, а радше колективний або хоровий. Тож Церква від самого початку використовувала його як одне з виражень своєї спільнотності.
Хоч невеличка каплиця Центру подружньої духовності призначена більше для індивідуальної молитви, а не для спільних літургійних відправ, важливо підкреслити власне зазначений вище аспект, щоб кожен, хто приходить до каплиці помолитися, відчував себе частиною великої спільноти, яка молиться і має потребу в молитві; так у мозаїці цілий усесвіт наче тягнеться до особа, а особа, у свою чергу, – до всесвіту.

Деісус (поклоніння) Діви Марії й архангела Рафаїла
Каплиця Центру подружньої духовності “Шатро Сари й Авраама”

Парма – Італія

липень 2004 р.

В маленькій капличці, куди приходимо помолитися Господеві, нашому Спасителю, важливо зробити видимою присутність Господа, до якого звертаємося зі словами прохання, хвали і прослави.
Тож тут ми вирішили створити класичний деісус (грецьке слово, що означає положення людини у молитві), де людина трохи схиляє голову і простягає вперед обидві руки, виражаючи у такий спосіб справжній чин віри: “Відмовляюся від власної першості і визнаю першим Господа”. Справді, віра – це визнання Іншого, тобто Бога, визнання цілковите, безповоротне і безумовне; той, хто вірить, визнає Бога Абсолютом.

Обличчя Діви Марії
Каплиця Центру подружньої духовності “Шатро Сари й Авраама”

Парма – Італія

липень 2004 р.

На цій мозаїці Божа Мати перебуває майже на тому ж рівні, що й той, хто перебуває в каплиці; так ми хочемо зробити видимою її присутність у каплиці, щоб той, хто входить, відчував ледь не фізичну присутність Божої Матері, яка рішуче відокремлюється від загального тла, розкриває обійми і вказує на дарохранильницю, виявляючи цим жестом визнання й одкровення Сина Божого перед світом. Три зорі на накидці Богородиці є даниною давній традиції і підкреслюють її дівицтво до, під час і після пологів.

Дарохранильниця
Каплиця Центру подружньої духовності “Шатро Сари й Авраама”

Парма – Італія

липень 2004 р.

Створення дарохранильниці – це для митця завжди нелегке завдання.
Спочатку дарохранильниця була просто “сховищем” для святих дарів, та згодом, після Тридентського собору, від Карло Борромео і далі, в добу бароко, вона стала своєрідною церквою у церкві, невеличким храмом із колонами і т.д. Від Другого Ватиканського собору місце, де зберігаються святі дари, має знаходитися не у святилищі парафіяльної церкви, а в каплиці, де святі дари посідають центральне місце.
Попри це, у нас немає культу пошанування святих дарів заради них самих; ми виявляємо свою шану до них через те, що вони пов’язані з Пресвятою Євхаристією, з церковним та пастирським аспектом нашої віри.
Тож влаштована тут дарохранильниця має просто засвідчувати, що в цьому місці зберігаються святі дари; помаранчеве коло нагадує нам про Божу тайну.
Золотава поверхня дерева, добре помітна текстура деревини є гідним свідченням тайни, яка знаходиться всередині і яку ми, католики, вшановуємо і згадуємо в молитвах як тіло нашого Господа Ісуса Христа.

Бачимо також ангела. Чи є сенс зображати ангела у добу пост-модерну? Справді, образ ангела вельми далекий від звичних для нас почуттів та мислення, враженого раціоналізмом, руйнівним у багатьох своїх проявах; раціоналізм призвів до того, що людина знову стала істотою космічно-психосоматичною, себто повернулася до стану матерії, з якої її колись створив Бог, і тепер не вділяє належної уваги духовному аспекту свого буття.
Бог, одначе, взяв землю, все, що створив до того, подув на неї – і так створив людину; цей дух, це подув, Боже життя, що його особисто передав Святий Дух новій істоті, званій людиною, було створено суто для людини; не існує жодної іншої істоти, яка б ним володіла.
Та весь трагізм нашого становища полягає в тому, що цей життєдайний Божий подих було знівельовано, забуто та знехтувано, а людина замкнулася у тому, що було створено до неї і послужило Богові власне для того, щоб її створити: йдеться про космічний, тваринний, тобто психосоматичний аспект буття. Наслідки цього очевидні: ми знаємо все про своє тіло, багато чого – про психіку, та водночас ми відокремили людину від Бога і поєднали натомість із тваринами; тож сьогодні людина, також і на соціологічному рівні, тримає в домі стількох тварин тому, що вони стали їй ближчими за святих, ангелів та небесних духів, про яких розповідає нам Святе Письмо. Цілком очевидно, що якщо між червом і людиною існує стільки живих істот, то між людиною і Богом їх іще більше. Ми ж, одначе, у своїй уяві цей простір геть “знелюднили”, зробили його безплідним і пустельним, а тепер самі почуваємось ізольованими, замкнутими у цьому усесвіті, який нам, по суті, зовсім чужий.
Адже ми – “рід обраний”, тож сьогодні видається надзвичайно важливим знову привернути увагу до всього того, що було відкинуте на марґінес, виключене з поля нашої уваги, проте має для людини неабияке значення. Отже, для нас вельми важливо відчинити двері перед безліччю духовних друзів, які людині ближчі за будь-що інше на цій землі.
Ангела на мозаїці зображено в русі, аби підкреслити, що він – не якась статична річ, а особа, створена для того, щоб бути Божим посланцем до людей і передавати Богові людські прохання та молитви. Нічого не перешкоджає бачити тут і образ Благовіщення, хоч митець і не мав на меті створювати цей образ.
Ліва рука ангела також знаходиться у положенні, характерному для деісуса, а у правій руці він тримає квітку з трьома листками – середньовічний символ Пресвятої Трійці, Божої любові.
Відтак ангел є посланцем Божої любові. Де ангел – там і Бог; ангел засвідчує Божу присутність.

Деталь
Каплиця Центру подружньої духовності “Шатро Сари й Авраама”

Парма – Італія

липень 2004 р.

Що стосується тла, то передусім бачимо тут землю, а під ногами у Богородиці – шматок луки на згадку про Едем.
Тут Марія є новою Євою, що наче становить гору, на яку треба зійти, щоб дістатися до святих дарів у дарохранильниці.
Тут бачимо обриси символічного шатра, для якого використано специфічні поєднання кольорів (золотий-червоний, золотий-синій, золотий-зелений), які в людській уяві тісно пов’язані з цариною релігійного, священного, того, що знаходиться поза межами нашої досяжності.
Використовуючи в мозаїці такі матеріали, хочемо показати, що матерія – це не затемнення духа, а його одкровення: цілий космос творить деісус, виявляючи самим своїм положенням віру та визнання Бога; вся матерія, якою викладено тут стіни, утворює шатро між Богородицею і ангелом, дім, де оселяється Господнє спасіння. Важливо наголосити на тому, що першим кроком віри є не щось зробити чи сказати, а прийняти Того, хто має для нас найвиразніше обличчя, – Ісуса Христа.

Деталь
Каплиця Центру подружньої духовності “Шатро Сари й Авраама”

Парма – Італія

липень 2004 р.

Деталь
Каплиця Центру подружньої духовності “Шатро Сари й Авраама”

Парма – Італія

липень 2004 р.