Церква святого Паскуале в Барі
Via Pisacane, 56 - 70126 Bari - Italia

Мозаїка святого Паскуале
Створюючи цю мозаїку, ми звернулися до великої Традиції, де Dies Domini, день Господній, складається з тайни, яка триває від пасхального тридення до П’ятдесятниці. Ці п’ятдесят днів охоплюють все богослов’я і духовність дня Господнього, заздалегідь визначеного Старим Завітом і звершеного у Христі. Відтак апсида не могла стати нічим іншим, як Laetissimum Spatium, простором найвищої радості, присвяченим спілкуванню з Богом, щедрості Божої любові, яка є життям від Життя, світлом від Світла, даром Святого Духа, Господа, що дарує життя. Це сходження відбувається у Dies Paschalis, день Пасхи, адже це – ключ, завдяки якому здобуваємо розуміння спасенної Божої праці.

Тріумфальна арка
На тріумфальній арці розкривається ще одна подальша тайна: Dies Domini, день Господній, ликує в есхатоні, у вічній славі Божого Сина.
Згідно з великою Традицією Церкви, у центрі тріумфальної арки зображено Христа Вседержителя, який усе охоплює своїми руками й усе благословляє, й усе живе завдяки Його благословенню, Його дару.
Лик Христа зображено з урахуванням двох аспектів: з одного боку, Він є поважним і суворим суддею, з іншого – виражає милосердя й доброту.
Загалом має переважати велич, врочистість, милосердя і доброта.
В образі Христа не повинно бути нічого зайвого, лишень істина, тобто тілесність. Відтак він не може бути товстим, оскільки істина – це плоть, на якій виписана Божа любов.
Тілом Христовим є ми – Церква.
Божу присутність засвідчують два ангели; кожен із них тримає в руках скипетр: перший – трибарвний (такими кольорами в Середні Віки позначали пресвяту Трійцю), натомість скипетр, який бачимо у другого ангела, губиться у десь у сферах, посеред яких зображено Христа. Це свідчить про те, що по мірі наближення до тайни спостерігаємо щораз більше життя і різноманітних його проявів. Як посланці, ангели є друзями Бога і людей, вони лагідні, не всемогутні, їхня присутність – дружня, не нав’язлива, вони наче звертаються до людей із проханням і їх супроводжують. Під ногами в ангелів бачимо викладений білою і золотою барвами шлях, який вони торують.
Далі зображено святих, яких найбільше вшановують у тій місцевості, де розташована церква: св. Миколая, св. Сабіно, св. Паскуале, св. Пія з П’єтрельчіни.
Біля підніжжя арки бачимо сцену, з якої розпочалася історія спасіння: Благовіщення, зустріч Діви Марії з архангелом Гавриїлом. За Гавриїлом – колодязь. З другого боку зображено Марію, зосереджену на прядиві. В руках у неї – клубок вовни, а біля ніг – глек, на спогад про Ревекку й Ісаака та про воду, яка в пустині має надзвичайно велике значення. Вода – це життя, й ангел з’явився саме біля колодязя для того, аби показати, що відтепер і надалі життя буде нове. Тож епоха глеків минула; той, що стоїть біля Маріїних ніг, уже весь помережаний тріщинами, бо в ньому більше немає потреби; нове життя міститиметься в її тілі. Пригадавши зустріч Христа із самарянкою, розуміємо, що тим новим колодязем, вода в якому не зникає і втамовує спрагу, є сам Христос, адже Він – джерело життя істинного. Марію зображено під храмом, із великим балдахином, й одна з колон цього храму губиться просто у неї в руці, де бачимо червону нитку, яку вона саме тче. Властиво, Марія тче плоть для Божого Слова: досі це Слово можна було тільки слухати, відтепер же його можна буде ще й споглядати, адже вона дала Божому Слову плоть, новий храм, тіло Божого Сина.

Загальний вигляд
Церква святого Паскуале

Барі – Італія

квітень 2005 р.

Тріумфальна арка
Церква святого Паскуале

Барі – Італія

квітень 2005 р.

Апсида
У верхній частині апсиди бачимо руку Бога Отця: ніхто ніколи не бачив Бога, крім Його Сина; ми ж Його знаємо завдяки Його руці, тобто Його діянню – створенню і викупленню.

Laetissimum spatium
Із закомари розпочинається рух, який, властиво, і має назву Laetissimum spatium. Йдеться про те, щоб надати відчуття не лиш ень життя, світла, руху, але й краси, неймовірної чистоти, відсутності будь-яких перешкод; то має бути простір, сповнений осяйним світлом. Перед нами – могутній потік, потік життя, що сходить із неба, з руки Отця, вниз, до землі. Цей потік золота, червоного і синього пов’язує небо і землю міцними узами: “як на небі, так і на землі”. Така ото ріка витікає з руки Отця і спадає вниз аж до пекла, царства мертвих, куди Син Божий сходить, щоб повернути назад померлу було людину. Тож угорі – рука Отця, а внизу – рука Сина, який хапає людину. Так потік життя від Отця через Сина досягає простягнутої руки Адама. Отже, вся описана в апсиді історія полягає у поєднанні двох рук, руки Отця, який цілковито відкритий і дає все, й руки Адама, який відкривається для спасіння.

Деталь
Церква святого Паскуале

Барі – Італія

квітень 2005 р.

Dies Paschalis
Dies Paschalis розпочинається з Тайної Вечері: в центральній частині апсиди бачимо великий стіл, а довкола нього – апостолів, які виражають певну динаміку відносин. Серед них найдраматичнішим персонажем є, безумовно, Юда, який тримає за спиною мішок із монетами; складається враження, що в нього зв’язані руки, що він утратив свободу, а разом із нею – й обличчя, яке в нього затулене волоссям; коли розриваються відносини, втрачається й обличчя. Зрада означає викриття лицемірних відносин, коли хтось вдає із себе того, ким насправді не є.
Сходить Святий Дух, якого бачимо вже на столі: апостоли тримають в руках чаші, щоб отримати Святого Духа, нове вино П’ятдесятниці, проте без хліба, адже розп’яття розташоване так, що знаходиться, фактично, на столі. Святий Дух – то Господь, який здійснює євхаристійне таїнство, перетворення хліба на Тіло Христове. Через хліб і вино Євхаристія спонукає нас – завдяки хлібу, який беремо своїми власними руками, – по-справжньому пережити Голготу. Хліб – це Христове тіло, віддане до рук людям, щоб їх торкнулася безмежна любов Бога, який цілковито віддається на нашу волю. Внаслідок такого вияву довіри відходять у небуття всі фальшиві уявлення про Бога, позаяк Святий Дух спонукає нас бачити у розп’ятті, у смерті Христа велике об’явлення Бога і розуміти ціну нашого спасіння. Відтак, коли ми звільняємось від свого страху, від намагань самим знайти шлях до спасіння, народжується сопричастя. Власне цим і пояснюється згадана динаміка.
В обрисах великого столу вгадується щось на взірець завіси: храмова завіса розривається і в золотому сяйві з’являється розп’ятий Христос, себто суть суті того, що хоче сказати нам Бог, безмежна любов, любов-агапе. Хрест – це дерево життя, на якому й розп’ято Ісуса. Саме від Нього йде потік любові, саме Він перетворює хрести на шляхи спасіння.

Центральна частина
Церква святого Паскуале

Барі – Італія

квітень 2005 р.

Внизу розкривається ад, де владарює смерть. Услід за святим Єфремом Сирійцем християнський Схід доносить до нас надзвичайно сильний образ воскресіння: Христос, який розбиває свій гріб і вирушає відкривати всі гроби – аж до Адамового. Темрява наче стає не такою густою, вона не може витримати сили світла, яке зійшло до її царства. У Йо. 1, 5 мовиться, що світло зійшло на землю, і не пойняла його темрява. В грецькому тексті Святого Письма тут вживається дієслово katalambano, яке тут вжито не для того, аби сказати, що темрява не прийняла світло чи його відкинула, а радше аби наголосити: це світло було таким сильним, що ніч не чинила йому опору, світло її просто поглинуло; словом, перед таким тотальним наступом світла темрява, смерть зазнали повного краху.
Христос бере Адама з Євою за зап’ястя – адже саме там найбільше відчувається присутність життя в людському тілі – і повертає їм життя. Це найнижча точка зшестя Бога до аду, тож Христа зображено у такій позиції, що не надто зрозуміло, опускається Він далі чи вже починає підніматися назад. Потік божественного життя, який спадає донизу, теж має такий вигляд, що його можна сприйняти за порив, рух із пекла догори; відтак сходження вниз є водночас підйомом угору. Бог став чоловіком, щоб людина могла стати Богом. Христос мав сам померти, щоб увійти у смерть, адже саме там перебувала людина. Одначе Він воскресає, і з Ним людина повертається до Отця.

Центральна частина
Церква святого Паскуале

Барі – Італія

квітень 2005 р.