Каплиця “Дому християнських зустрічей” у Кап’яґо
Via Faleggia 6 - 22070 Capiago (CO) - Italia

Ця каплиця, оздоблена мозаїкою в лютому 2006-го року, знаходиться в “Домі християнських зустрічей” у Кап’яґо, яким опікуються отці-дегоніянці; в осередді їхньої духовності – Священне Серце Ісуса, символ любові Отця у пошуках людини.
Мозаїка складається з п’яти загальних сцен, чотири з яких розташовані навколо п’ятої – сцени Розп’яття.
На стіні праворуч знаходяться сцени Благовіщення і миропомазання у Витанії (найближча до сцени Розп’яття).
На стіні ліворуч бачимо сцени Різдва (навпроти Благовіщення) і зустрічі Ісуса з самарянкою.

Благовіщення
Каплиця “Дому християнських зустрічей”

Кап’яґо - Італія

лютий 2006 р.

Благовіщення
Бог, бажаючи повернути собі своє створіння – людину, – вирішив сам стати цим створінням, себто воплотитися і через лоно жінки стати чоловіком. Цього не можна осягнути за допомогою суто людської логіки, й відтак догма воплочення, якій властивий цілковито інакший підхід, яка породжена розумом, відмінним від нашого, змушує нас начебто перенестися на інший рівень мислення і думати про світ божественний як про щось абсолютно реальне. Згідно з логікою цього світу, зачаття могло відбутися не лишень відповідно до законів фізіології, за якими запліднення можливе тільки внаслідок статевих зносин.
Це означає, що слід надавати більшої ваги божественному і його логіці, значно досконалішій за нашу, хоч ми й звикли бачити світ тільки крізь призму людської природи, в межах якої неможливо знайти адекватні відповіді на питання про Боже воплочення і непорочність Марії. Коли Марія, не розуміючи того, що сказав їй ангел, відповідає: “Чини, як знаєш”, це значить, що вона справді переноситься на вищий рівень мислення, що поводиться відповідно до Божої логіки, а не своєї; ще це означає, що вона вірить Богові і тому, що Він їй звіщає через ангела, більше, ніж своїм уявленням, своєму нерозумінню, сумнівам і побоюванням.
Марію зображено саме в ту мить, коли з’явився ангел; у Євангелії про цю мить сказано: “Вона стривожилась” (Лк. 1, 29). Марія не дивиться на ангела, який постає біля неї з розгорнутим сувоєм Божого Слова, а відвертає обличчя кудись убік і опускає руку, ніби мовлячи: “Не розумію всього, але... хай буде так”. Ангел притримує своє крило, щоб не чинити шуму, адже вона й так уже стривожена. Його зображено білим на білому тлі, аби показати Божу лагідність і легкість Його послання, яке хоч і прибуло зненацька, проте відзначається не стрімкістю, а делікатністю, щоб людині легше було його сприйняти. Тому Марія вірить йому і відтак заходиться червоною ниттю ткати плоть Божого Слова. Тож якщо до того моменту це Слово можна було слухати, то відтоді й надалі його можна було споглядати. Тому й кажуть, що для того, аби почути Боже Слово, потрібні не добрі вуха, а очі, адже це Слово перетворилося на образ, його треба бачити.
Перед нами розгортається акт віри, визнання Всевишнього і довіри до Нього; Марія виражає це такими словами: “Ось я Господня слугиня”. І як справжня слугиня, вона цілковито зосереджена на своєму Господі.

Різдво
Каплиця “Дому християнських зустрічей”

Кап'яґо - Італія

лютий 2006 р.

Різдво
Від згоди Марії, яку вона дала у вірі й висловила, сприймаючи сказане їй слово серцем, усім своїм єством, а не лишень розумом, переходимо до сцени Різдва, у якій Бог воплочується і стає чоловіком, набуває людської природи не абстрактно, а у її конкретному вияві, в тілі. Відтак важливо наголосити на тому, що типово людська сутність – тіло, є водночас сутністю типово духовною, адже, ставши людиною, Бог набув і людське тіло.
Власне ствердна відповідь на слова ангела спонукає Марію згодом покласти щойно народжене дитя у ясла, які однозначно символізують гріб, позаяк Ісус народився, щоб померти, адже для того, щоб долучитися до нас у смерті, Він мусить сам пройти через неї. Ще з часу тієї інтуїтивної згоди Марія усвідомлює всю істинність розуміння, до якого підштовхує любов, а не логіка.
У цій сцені бачимо також Йосифа, який у своєму мовчанні і логіці, підказаній серцем, віддає Богові першість настільки, що приймає Божого Сина як свого рідного і супроводжує Його протягом цілого життя.

Ісус із самарянкою біля криниці
Каплиця “Дому християнських зустрічей”

Кап'яґо - Італія

лютий 2006 р.

Зустріч Христа з самарянкою
На давніх забраженнях самарянка зазвичай несе посудину, яку хтось ототожнив з поховальною урною, щоб нею черпати воду з криниці. Оскільки всі чоловіки цієї жінки повмирали, вона добре знайома зі смертю, жила так близько від неї, що може пити з її, так би мовити, вмістилища. Отож самарянка йде до криниці, несучи цю урну й усе своє життя.
Христос втомлений і спраглий, тож мовить до неї: “Дай мені напитися” (Йо. 4, 7), принижується до того, щоб попросити, аби жінка могла й собі запитати, коли збагне серцем, що перед нею – джерело життя.
Вона справді запитує: “Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки-самарянки?” (Йо. 4, 9). Та далі мову веде Ісус: “Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: ‘Дай мені напитися’, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої... Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне” (Йо. 4, 10; 14).
Тоді самарянка попросила в Нього цієї води, щоб не відчувати більше спраги і не приходити до криниці черпати. Жінка отримує від Христа воду – хоч Він першим попросив у неї напитися, – і їй випадає з рук поховальна урна, яке вже не є джерелом, що допомагає тамувати спрагу. Криниця пересохла, її засипало піском, якого наніс із пустелі вітер.
Насправді криницею є Христос: криницею стає Його плащ, звідки можемо черпати новий напій; на це вказує глек, що його Він тримає біля грудей.
Самарянка, сама про це не підозрюючи, підносить Христові прохання набагато більше, ніж думає. Все починається з непорозуміння: вона просить звичайної води, Христос же дає їй води живої, тобто себе самого (Йо. 7, 37: “Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є!”). Все відбувається так, наче поза тим, що спроможна осягнути ця жінка своїм раціональним розумом, який робить її бачення світу поверхневим і спонукає попросити води, щоб напитися, вона просить у Христа про щось значно глибше.
Самарянка просить у Христа найглибшої істини, води, яка назавжди втамовує спрагу, адже якимось чином у глибинах свого єства пізнає в Ньому Месію, хоч усе й починається з непорозумінь, а сама вона не здатна все це відразу пояснити і проголосити іншим, наводячи при цьому прийнятне для раціональної логіки обґрунтування. Якимось чином, хоч усе й почалося з непорозуміння, вона у праведний спосіб перетворилася на місіонерку, і завдяки її словам багато самарян повірили у Христа (див. Йо. 4, 39).

Розп’яття: Ісус між Дівою Марією і святим Йоаном
Каплиця “Дому християнських зустрічей”

Кап'яґо - Італія

лютий 2006 р.

Розп’яття
Цю сцену допомагає збагнути біблійний стих Йо.19, 37: “Споглядатимуть на того, кого прокололи”.
Джерелом усього є розкрите Христове ребро.
З хреста Христос просить напитися. Проте й там, як це ми вже бачили в епізоді з самарянкою, саме Він дає пити іншим, проливаючи зі своїх пробитих грудей кров і воду, любов. Духовність серця, до якої звертаються отці-дегоніянці, означає ніколи нічого не просити для себе і відзначається справжнім, абсолютним пасхальним духом.
У розп’ятті Син пізнає Отця, підпорядковуючи свою волю Його волі настільки, що повністю віддає себе в руки людей.
Йоана, який є богословом Слова – а Слово вічне, не старіє і не знає часу, – зображено молодим. Йоан, “учень, якого любив Ісус” (Йо. 13, 23), вказує нам на Христа. Він може це робити, оскільки, прийнявши Христову любов, пізнає Його по-справжньому, адже тільки той, хто любить, пізнає, а любити означає ставити іншого вище за себе.
Бачимо тут і Марію, цілком закутану у плащ, яка наче стежить пильним поглядом за тими, хто знаходиться в каплиці.
Христос дивиться на Богородицю, яка представляє Церкву, що породжує нас усіх.
Богородиця належить до людства, відтак її зображено в одежі блакитної барви – саме цей колір символізує людську природу, – вкритій червоним плащем, який є ознакою божественності, що її вона набула завдяки своєму божественному материнству. Тільки завдяки поступовому обожненню, яке відбувалося з нею упродовж цілого життя, вона може стояти під хрестом і доводити до завершення те, що, либонь, збагнули тільки інтуїтивно під час Благовіщення.
Тут, під хрестом, її материнство сягає повної зрілості, зростаючи від Благовіщення, через Різдво, до “мудрості хреста”.

Христос і Марія
Каплиця “Дому християнських зустрічей”

Кап'яґо - Італія

лютий 2006 р.

Миропомазання у Витанії
У Євангелії від св. Марка (14, 3-9) читаємо, що жінка, яку тут зображено біля Христа, “розбила алебастрову посудину дорогоцінного мира і вилила Йому на голову” (14, 3). Маємо тут посудину, яка розбивається, і миро, яке виливається. В цьому можна побачити натяк на розп’яття, коли також щось розбилося (Христове ребро) і вилилося (кров і вода).
Жінка тримає руку на серці, вказуючи на те, що в ньому панує розкаяння.
Розбивши посудину, вона помазує Христа, Він же сидить перед нею як цар, як священик, зодягнений у єпитрахиль.
Жінка підперезана рушником, кінець якого спадає на ногу Христові, наче вказуючи, що вона має намір помазати Христа цілого, з голови до ніг, помазати самою собою, тим, що має найкоштовнішого, самим своїм єством. Вона не переймається тим, що скажуть інші, не переймається втратою, марнуванням грошей, якими, за чиїмись словами, можна було скористатися краще (див. Мр. 14, 5). Все це не має для неї значення. Значення має насамперед Христос, тож вона й робить для Нього все, що може, на знак того надзвичайно міцного зв’язку, який існує між Ним і нею.
Рушник також нагадує про те, що Христос на Тайній вечері сам підпережеться рушником, аби омити ноги апостолам (див. Йо. 13, 4-5).
Христос сприймає вчинок жінки як коштовний дар, адже вона ставить Його вище за себе, зі зворушливою щедрістю підносячи Йому дорогоцінний нард, який у тих краях цінувався дуже високо (див. Йо. 12, 3). Він вважає цей дар таким коштовним, що говорить: “По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила, на пам'ятку про неї” (Мр. 14, 9).
Своїм виразним жестом ця жінка закликає і нас визнати Христа за допомогою особистого акту віри.

Миропомазання у Витанії
Каплиця “Дому християнських зустрічей”

Кап'яґо - Італія

лютий 2006 р.