Храм Богородиці здоров’я для недужих у Скальдаферро
Via Vallazza, 11 – 36050 Pozzoleone Scaldaferro (VI), Italia

Коли входимо до церкви, то навіть якщо там нікого немає, одразу видно, що йдеться про простір обжитий, населений; тому, входячи до храму, вступаємо до спільноти. І справді, церква – це не просто купа цегли, це спільнота осіб. Отож, вступаючи до цього храму, тієї ж миті відчуваємо дух спільноти: бачимо тут Господа, Марію Магдалину – вона говорить про те, що побачила на дорозі, коли вийшла з саду, де знайшла відкриту гробницю, – потім ангела та Йоана Хрестителя... словом, входячи до церкви, бачимо конкретних осіб.
Нову частину цього присвяченого Богородиці Здоров’я храму, в якій, власне, й виконано цю мозаїку, побудовано з використанням стіни старої церкви. Цю стіну було очищено від тиньку, щоб можна було побачити її “плоть”. Дивлячись на цю стіну, де розташовано фронтальну частину мозаїки, відразу переносимось за допомогою пам’яті до тих, хто був тут перед нами, до мудрості, яка передається від покоління до покоління. Коли зупиняємо погляд на “оголеній” стіні, то мандруємо в часі на чотири століття назад і опиняємось у селі неподалік від Венеції; саме в цьому місці стояла колись стайня, від якої залишилися ще ясла.
В історії засвідчено два традиційні способи зображати Богородицю Здоров’я:
перший – греко-візантійського походження – пов’язаний із водою: Богородицю малюють у великій, наче басейн, чаші. Хворі, які п’ють з цієї чаші і вмиваються водою з неї, зцілюються;
натомість багатюща сирійська християнська традиція звертається у цьому випадку радше до храму; тут для того, щоб зобразити Богородицю Здоров’я, використовується сцена Введення Пресвятої Діви у храм.
У цій мозаїці, створеній у мистецькому ательє Центру “Алетті”, поєднано обидві зазначені церковні традиції.

Загальний вигляд
Храм Богородиці Здоров’я для недужих

Поццолеоне Скальдаферро - Італія

березень 2006 р.

Введення Пресвятої Діви у храм
На задньому плані тут угадується храм, де у “святая святих”, у найглибшій частині, за завісою, зберігається ковчег завіту зі скрижалями закону, знак і знаряддя угоди, укладеної між Богом і людьми, святиня Його божественної, незвіданної присутності.
В апокрифічних євангеліях розповідається, що Марія ще дитиною увійшла до храму, щоб зіткати для нього завісу. Для Отців ця розповідь стала взірцем глибинної інтуїції: в дитинстві Марія виткала храмову завісу, а потім вона ж перетворилася на живий ковчег завіту й у своєму лоні виткала плоть справжнього храму – Христа. До моменту воплочення Слово можна було тільки слухати. Та ось Марія дала йому плоть, і відтоді його можна було бачити й торкатися.
Марія з Йосифом вирушили до храму, щоб “представити” дитя Господеві, щоб його освятити. У візантійському обряді відповідне свято зветься “Ypapantí”, тобто “зустріч”: адже це й справді була не тільки найперша зустріч Отця з Сином, але й зустріч маленького Ісуса зі своїм народом. Марія поклала Його на руки Симеонові, праведному чоловікові, який ні вдень, ні вночі не покидав храму, очікуючи, як і пророчиця Анна, на втіху Ізраїля. Дух привів їх до святилища, хтозна скільки разів їх відвідав, і ось врешті-решт вони отримали нагоду притиснути до серця Божого Сина, Спасителя Ізраїля.
Стає зрозуміло відтак, чому цю сцену розташовано у храмі, зведеному на честь Пресвятої Діви: до старого храму Марія принесла новий, “виткавши” його зі своєї власної плоті. Марія є “Богородицею Здоров’я”, оскільки дала плоть Богові, який саме через цю плоть дарує спасіння нашому смертному тілу.

Введення у храм
Храм Богородиці Здоров'я для недужих

Поццолеоне Скальдаферро - Італія

березень 2006 р.

Ісус зцілює розслабленого
Христос стоїть осібно, величний і випростаний; Він зодягнений у барви, в яких Його зображали вже у давній традиції: червону, бо є Богом, і синю, яка вказує на людську природу; так ми засвідчуємо, що Він – Бог, який став чоловіком, – перебуває серед нас і прийняв на себе нашу природу.
Й одразу ж ця людська природа, що її Він отримав від Богородиці, своєї матері, стає засадничим принципом спасіння для цілого людства. Знаємо з Євангелій, як багато недужих та біснуватих приходило до Нього; кожен хотів хоч би Його торкнутися. Тут ми хотіли зобразити сцену з розслабленим, якого піднесли до Ісуса на ліжку, розібравши перед тим стелю, щоб опустити його донизу (Мр. 2, 1-12).
Христос сказав йому: “Відпускаються тобі твої гріхи”. Що таке гріх? Гріх – це руйнування і спотворення любові, нищення всіх зв’язків, а насамперед – віддалення на нездоланну відстань від Бога. Отже, Христос приходить і каже: “Відпускаються тобі твої гріхи”. Хто відпускає гріхи? Лишень Богові і тому, кому прощено його гріхи, відомо, що це може зробити тільки Бог.
Проте люд починає ремствувати. Лунають, либонь, голоси: “А це ще що таке? За кого ти себе маєш? Тільки Бог може прощати”. Люди не бачать, що Христос є Богом. Тому Він мовить розслабленому: “Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому”. І той встав, взяв ліжко і пішов, залишивши позаду отвір у стелі.
Що це все означає? Що ми йдемо до храму Богородиці Здоров’я, бо наша людська природа вразлива, хвора. Навіть той, у кого здорове й міцне тіло, страждає від інших “недуг”: можливо, його зв’язки з іншими надто нетривкі, а відносинам – тепер чи в минулому – притаманне насилля, несправедливість і схильність до образ. Людська природа зазнає впливу зла, тому ми й прямуємо до Богородиці Здоров’я.
Втім, можемо йти туди і тому, що нам, можливо, поставили якийсь страшний діагноз і оманливі сподівання на те, що “після операції ми швидко одужаємо”, нас не втішають.

Ісус зцілює розслабленого
Храм Богородиці Здоров'я для недужих

Поццолеоне Скальдаферро - Італія

березень 2006 р.

І тоді входимо до храму. Ця сцена говорить нам про те, що можемо й не зцілитися. Розслаблений теж одужав не одразу, спершу йому було відпущено гріхи, тобто знову подаровано зв’язок із Богом й установлено відносини з Христом; перед ним відкрилася можливість любити, він відновився для любові, проте не зцілився. Тож зцілення є тут лишень другорядним явищем, саме по собі воно не має основного значення. Протилежністю смерті є відтак “життя істинне” (Йо. 1, 2), якого можна не мати, поки живеш, а можна мати хоч би й у гробі.
Зняття Ісуса з хреста
Отже, можемо не одужати й померти, а проте спастися. Навіть Христос, і той помирає. Людська природа, та плоть, що її виткала Марія задля спасіння світу, помирає, над нею бере гору зло, оскільки призначенням цієї природи є гріб. Помирають всі, помремо й ми, як помер Христос. Однак Христа після смерті віддають до наших рук: у Євангелії мовиться, що Бог віддав свого Сина нам до рук. Проте ми були ворогами Богові, родом спотвореним і гріховним, тож і знищили Христа, ми обрушили на Нього всю свою злу силу, і Він не витримав. Відтак і потрапив нам до рук мертвим.
Вперше жест ніжності – подивіться на обличчя Йосифа Ариматейського, хоч то міг бути й апостол Йоан – з боку людини до Бога зробив цей чоловік, котрий після того, як Бог цілковито нам віддався, щоб показати, наскільки безмежною є Його любов і як Він нам довіряє (тоді як ми не ймемо Йому віри, вважаємо себе розумнішими за Нього й розважаємо над тим, що для нас краще, з позицій гріха), лагідно повівшись із мертвим Христовим тілом.
Так Йосиф Ариматейський “стає стовпом”, який підтримує це мертве тіло.

Зняття Ісуса з хреста
Храм Богородиці Здоров'я для недужих

Поццолеоне Скальдаферро - Італія

березень 2006 р.

Марія Магдалина має розпущене волосся, яке спадає до ніг Христові. Магдалинине волосся вже добре спізнало ноги Христа, коли вона помазувала їх і витирала. Проте, виявляючи ніжність до Господа, вона здобула спасіння і почула, як Він сказав: “Тобі відпускаються гріхи, більше не гріши”. Цього вона ніколи не забула, і власне відтоді розпочалося її зцілення. Тож насправді зцілення починається з відпущення гріхів. В ту мить на світ народилася нова людина. Тут Магдалина дивиться на Ісусові рани і завдяки своїй безмежній любові несе цей неймовірно важкий тягар разом із Христом.
Зображення зняття Ісуса з хреста розташоване на стіні за вівтарем, на якому правиться Служба Божа, щоби, пригадуючи давню традицію, показати, як зняття Ісуса відбувається на вівтарі. Священики візантійського обряду досі використовують полотнище (антимінс), на якому зображено цю сцену, і, відправляючи богослужіння, бачать Христа у гробі.

Марія Магдалина
Храм Богородиці Здоров'я для недужих

Поццолеоне Скальдаферро - Італія

березень 2006 р.

Йоан Хреститель
Поблизу сцени знаття Ісуса з хреста бачимо Йоана Хрестителя, адже саме він вказав на Христа зі словами: “Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає”. Складається враження, що він тут для того, аби нагадати нам, що Христос відпустив гріхи Марії Магдалині, а отже саме Він є тим агнцем, на якого “звалилося” геть усе. І справді, саме Христос забрав гріх, увібрав його у себе, саме Він, безгрішний, зазнає такого впливу з боку гріха, що врешті-решт це призводить до Його смерті. “Ось Агнець, який несе на собі гріхи світу”.
Йоан Хреститель вказує тут і на Христову Матір, Богородицю Здоров’я, що споглядає Сина, який несе гріх людства, плоть, що подарує спасіння нашій плоті.
Йоан Хреститель – аскет, худорлявий чоловік із пустелі, зодягнений лишень у верблюжу шкуру. Побачивши його, кожен пригадує собі хрещення, ту мить, коли саме він охрестив Христа.
Є у цій сцені і прямий натяк на хрещення: це вода, яка стікає з-під ніг Богородиці. У хрещенні всі ми поєдналися з тілом Христовим. Через хрещення ми вступили у злуку з людською природою Христа, яка померла – й усі ми так само помремо, – тож таким чином ми поєдналися з Христовою смертю. Проте хрещення також говорить про те, що хто з Христом помирає, той із Ним і воскресає. Власне це й відбувається у хрещенні: з Христом помираємо і з Ним воскресаємо.

Йоан Хреститель
Храм Богородиці Здоров'я для недужих

Поццолеоне Скальдаферро - Італія

березень 2006 р.

Порожній гріб і зустріч із Марією Магдалиною
Просто над Йоаном Хрестителем бачимо гріб, який тут-таки нагадує нам про перехід від смерті до воскресіння. Йдемо до цього гробу, до темряви. Христос, увійшовши раз у цю темряву, бачить гріб “з іншого боку”. Тут криється велика відмінність: з людського погляду гріб – темний, сповнений стражданням і болем, тоді як Христос бачить тут біле, червоне – колір Бога, золото, світло, що вказує на божественну святість.
На камені сидить ангел, який каже Марії, що рано-вранці прийшла до гробу: “Чому прямуєш до гробу? Зупинись, озирнись навколо”.
Вона обертається і не відразу пізнає Христа, який мовить до неї: “Маріє!”. Коли любимо якусь людину і називаємо її на ім’я, вона тут же зауважує це, впізнає наш голос, хоч би й навколо звучала ще тисяча різних голосів. Марію тут зображено власне в ту мить, коли вона чує, як хтось звертається до неї на ім’я і обертається. Робить це з енергійним жестом, адже спасіння – це щиросердне єднання з Христом, відмова від опору, того опору, який веде до гробу.
Марія Магдалина поєднується з Христом, котрий дивиться на нас, як і Богородиця Здоров’я, і показує тому, хто Його споглядає, рани в грудях і на руці.

Зустріч Марії Магдалини з воскреслим Христом
Храм Богородиці Здоров'я для недужих

Поццолеоне Скальдаферро - Італія

березень 2006 р.

Пальма
Фінікова пальма, яку тут зображено, – це прадавній християнський символ безпеки у житті. На Близькому Сході фініки їдять 365 днів на рік. Тож той, у кого є фініки, – у безпеці, йому не загрожує смерть від голоду. За допомогою цього давнього символа тут ми хочемо показати, що хто перебуває з Христом, той хоч і помре, однак все одно житиме. Богородиця Здоров’я дала нам Божу плоть, з якою ми поєдналися через хрещення; покаяння кличе нас очиститися від гріхів, щоб жити й після смерті. Ось що видно з-за гробу.

Пальма, символ безпеки в житті
Храм Богородиці Здоров'я для недужих

Поццолеоне Скальдаферро - Італія

березень 2006 р.