Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії у Вероні
Via Muro Padri, 20 – 37129 Verona, Italia

Мозаїка, створена в грудні 2006 року у церкві сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії, у їхньому материнському осередку в Вероні, охоплює теми з літургійних текстів до свята Непорочної Діви (8 грудня) і пов’язує їх із тайною викуплення.
Глибинною темою цієї мозаїки є спасіння, запропоноване Ісусом, який з хреста волає про те, що спраглий спасіння, щоб нікого не погубити (див. Йо. 6, 39).
Послідовність мозаїчних картин веде нас до споглядання зазначеної тайни на своєрідному шляху віри до формування образу Христа Господа.

PЦентральна стіна:
Марія, яка стоїть біля хреста, розп’ятий Ісус і сходження Ісуса в ад
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Марія у тайні викуплення
Центральна стіна: Марія, непорочна Божа Мати, стоїть біля свого Сина, розп’ятого і воскреслого, який завдяки своїй могутності зійшов до Шеолу, щоб спасти Адама, який було загинув.
На цій стіні тайна викуплення сягає свого апогею: три кола, які відкриваються і закриваються, наводять нас на думку про образ Трійці і тайну божественного сопричастя. В осередді тут лежить зв’язок між Отцем, Сином і Матір’ю у Святому Дусі.

Деталь: три кола, які відкриваються і закриваються, наводять на думку про образ Трійці і тайну божественного сопричастя
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Марія, непорочна Діва, перебуває у “Вежі Давида”, місці, яке Господь обрав для того, щоб там жило Його ім’я. Сповнена світлом, пройнята Божою святістю, яку символізує золото, Марія – пресвята і пречиста; вона вбереглася від гріха, бо несла в собі Спасителя.
Панівним образом на цій стіні є розп’ятий і воскреслий Христос: щоб спасти нас, Йому довелося пройти через смерть, себто через наслідок гріха: “Він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево [хреста]” (1 Пт. 2, 24). Щоб повернути Адама, Христос сам повернувся на землю у царство Шеолу і тому мав померти, щоб завдяки Його смерті люди мали життя.

Розп’ятий Христос
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Ісус, розп’ятий і воскреслий, є Добрим Пастирем (образ, вельми характерний для урсулінської духовності), який сходить із Хреста, щоб відкрити останній людський гріб і щоб відтак ніхто більше не загинув. Разом із Адамом Він звалює собі на плечі ціле людство, а отже й кожного з нас. Воскреслий Ісус повертається до Отця, ведучи з собою в’язнів гріха (див. Еф. 2, 4-6).
Божа лагідність віддзеркалюється в обличчях Христа й Адама, які так близько одне від одного, й у вчинку Ісуса, який хапає за руку Єву, щоб у Ньому вона жила вічно.

Обличчя Непорочної Діви Марії
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Мати Божа, Непорочна Діва, вказує одною рукою на розп’ятого Христа, а іншою – на Його сходження в ад: це ціна, яку Син заплатив за спасіння людства.

Сходження в ад: воскреслий Ісус, як Добрий Пастир, повертає Адама і Єву
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Деталь: Адам і Христос зустрічаються поглядами
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Єва прислухається до поради змія: тайна гріха
Ліва стіна: Єва й Адам в Едемі поглинуті драмою віддалення від Бога – первородного гріха людини.

Ліва стіна: Адам і Єва, Каїн і Авель
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Створюючи сцену, присвячену земному раю, ми опиралися на текст Бут. 3,9 – 15,20; основною тут є тема Євиного послуху: жінка слухає змія і, відвівши погляд від Творця, зупиняє його на дереві пізнання добра і зла, вирішуючи, таким чином, не приймати Бога. Адам вказує руками на нового Адама – розп’ятого Христа. Також і сам Адам, послухавши у сиву давнину змія-спокусника, пов’язує себе з деревом, тим деревом, на якому згодом розіпнуть нового Адама. Адам тримає руки так, що нагадує Ісуса на хресті. Жест Єви, яка зриває яблуко, повторює її син Каїн. Плід, зірваний праматір’ю людства, стає каменем, яким брат вбиває брата.
Авель – покірний агнець, готовий до заклання, – є образом Христа і нагадує Його рисами обличчя.

Адам із Євою в раю. Єва слухає змія, зриває заборонений плід і дає його Адамові.
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Гріх перетворює рай на пустиню і на мур, який відокремлює людей від Бога. Сад зникає. Тіла Адама і Єви стають схожими на суху землю і не відрізняються від неї. Дух губиться поміж гілками дерева. Людина, створена на образ Божий подувом Духа, внаслідок гріха віддалилася від Творця і стала вбивцею власного брата. Та Бог, “багатий милосердям”, не залишає людство у темряві гріха. Він повсякчас ставиться до людей із милосердям (його у цій сцені символізує смуга золота під постатями Каїна й Авеля) і дарує їм свою життєдайну присутність попри морок смерті.

Каїн убиває Авеля
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Послух Марії: тайна спасіння
Права стіна: на Благовіщення Марія віддає себе Богові і радо несе Його у собі під час відвідин Єлизавети.

Права стіна: Благовіщення і відвідини Єлизавети
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

У сцені, розташованій праворуч, Марію зображено тоді, коли вона приймає Боже Слово, представлене тут у вигляді довгого сувою пергамену, що його ангел розгортає перед нею своїм крилом. Посланець приходить до Марії “від Божої правиці” і йде поперед неї. Марія прямує за ним і відтак одразу ж після Благовіщення вирушає відвідати свою родичку Єлизавету.
Руки Марія тримає так, ніби грає на арфі: в ній знайшло собі місце і звучить Боже Слово. Марія перебуває у досконалому суголоссі із цим Словом. Для неї воно стало шляхом. Тож вона йде вперед і з очима, повними зачудування, приходить до Єлизавети; це – символ здійснення давніх Божих обіцянок.

Благовіщення: Руки Марія тримає так, ніби грає на арфі: в ній знайшло собі місце і звучить Боже Слово.
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Отож Марія дала місце Богові і може тепер принести Його до Єлизавети, яка з радістю і зачудуванням приймає Його на порозі свого дому. Зустрівшись із Єлизаветою, Марія притискає собі до грудей Боже Слово – “світильник перед ногами у неї, світло на її стежці” (Пс. 119, 105), – а сама Єлизавета на знак того, що Його приймає, розкриває свій плащ. Тримаючи руку на лоні, вони розповідають одна одній про діяння, яке звершив у них Бог. Побачивши, що Єлизавета на шостому місяці вагітності, Марія знаходить підтвердження того, що звістив їй ангел.
Зустріч двох жінок наче провіщає зустріч Христа, єдинородного Сина Отця, який спасає світ, і Йоана Хрестителя.

Марія відвідує Єлизавету
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Навколо дарохранильниці, осереддя євхаристійної присутності Господа Ісуса, бачимо декор, подібний до декору, що оточує центральну ікону Богородиці. Дванадцять каменів на ній символізують дванадцятьох апостолів Ісуса Христа.

Дарохранильниця
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Погляди
Єва дивиться на дерево; Адам дивиться на нову Єву; Каїн дивиться на Авеля; розп’ятий і воскреслий Христос та Марія дивляться на людей; у сцені сходження в ад Адам дивиться на Христа, а той – на Єву; у сцені відвідин Марією Єлизавети погляди обидвох жінок перетинаються; ангел дивиться на жінок. Сила поглядів, виражена на обличчях, свідчить про спрямування серця: у грісі відведений від Бога погляд губиться у тому, що не здатне дарувати життя; натомість у благодаті осяйність обличчя віддзеркалює красу Життя, яке в ньому живе.

Деталь
Церква сестер-урсулінок, доньок Непорочної Діви Марії

Верона - Італія

грудень 2006 р.

Кольори і форми
Розумне поєднання форм і кольорів, які обрамлюють та пов’язують між собою мозаїчні образи, не відволікають нашого погляду; навпаки, вони виражають симфонію розмаїття, типового для Церкви-сопричастя.
Кольори унаявлюють для нашого погляду ту дійсність, яку позначають. До ХІІІ століття кольори на картинах і іконах різних Церков мали такі значення: білий – життєдайний Святий Дух; золотий – Божа святість і світло; червоний – божественність Христа, незмірна любов Бога до кожного з нас; синій – людська природа Ісуса; зелений – земля, створена Богом.
В усьому цьому слід вловлювати Божу присутність, присутність, яка розкривається в гармонії, у красі, що відзначає тайну любові, здійснюваної у Христі, і сприяє молитві та сповненому любов’ю пізнанні Господа.