Парафія Непорочної Діви Марії у Модуньо
Viale della Repubblica – 70026 Modugno (BA), Italia

Структура мозаїки в цій апсиді фактично визначається ліхтарем, розташованим зверху. У традиції Церкви ліхтар або світлове вікно – це не просто отвір в даху, а справжнє джерело світла, одне-єдине; поблизу нього немає більше нічого подібного. Тому такий ліхтар переважно розташовується у куполі, так, щоб світло від нього падало на сам купол, на вівтар і на цілу церкву.

Загальний вигляд
Парафія Непорочної Діви Марії

Модуньо - Італія

травень 2007

Робити мозаїку біля ліхтаря означало б створювати світ темряви. Тож цей простір залишили порожнім; відтак там панує світло, яке звідти осяює все решта. Спочатку Бог створив світло.
Перед тим, як створити світ, Бог мав певне бачення цього світу, як це буває з кожним митцем, що творить якусь працю. Таке Боже бачення Церква називає премудрістю, святою Софією. Бог мав зазначене бачення світу ще до того, як “втілив” його у слові, а згодом і в матерії.

Права сторона
Парафія Непорочної Діви Марії

Модуньо - Італія

травень 2007

В основі цієї мозаїки – образ Софії, Божої премудрості, тобто власне згаданого повище внутрішнього бачення Бога, що має до Нього таке ж відношення, як серце до живої істоти.
У Старому Завіті подибуємо різні тексти, в яких мовиться про Божу премудрість: з нею ніщо не зрівняється, вона надзвичайно гостра, все проймає і всюди присутня, все осяює і до всього удатна... Одного разу ця Премудрість висловила бажання поставити шатро, і Бог звелів їй зробити це на землях Ізраїля, обраного народу (див. Сир. 24, 1нн).
І справді на мозаїці ліворуч бачимо шатро, що переливається золотою, синьою, червоною і білою барвами. Йдеться принаймні про певний ракурс шатра. Таке Боже бачення створіння, увійшло у світ. Перед тим, як заходитися щось створювати, митець має певне бачення свого твору, яке хоч і виражається у цьому творі у вельми конкретний спосіб, проте зберігається й “усередині” митця; те саме відбувається і з Божою премудрістю: вона залишається глибоко у Бозі, але водночас живе в усьому, що Він створив. Усе довкола пройняте цією Премудрістю, яка є думкою, почерпнутою з життя, позаяк думаючи Бог дарує життя.
Шатро означає житло; коли бачимо його, нам приходить на пам’ять присутність, а не просто якась думка чи ідея. Завдяки своїй Премудрості Бог розбив шатро серед нас, спочатку за посередництвом Ізраїля, а потім через свого улюбленого Сина, якого породила Діва з Назарета.
Не забуваймо: завданням літургійного мистецтва є не тільки розкривати перед нами правди віри, але й робити їх присутніми. Якщо виставлений у галереї мистецький твір викликає захоплення, то твір літургійного мистецтва має викликати поклоніння. Перед мистецьким твором у храмі люди повинні робити знак хреста, відчуваючи Божу присутність. Власне з таких міркувань ми хотіли за допомогою цього шатра наголосити на аспекті присутності, аби людина, поглянувши на нього, відразу розуміла, що там хтось живе.

Бог власноручно створює Адама і Єву
Парафія Непорочної Діви Марії

Модуньо - Італія

травень 2007

Бог Отець створив людину і цілий усесвіт своїми двома руками, каже святий Іриней. І справді, з золотого шатра висовуються дві руки в червоних рукавах: це Бог Отець ліпить людину, Адама і Єву. З шатра, де живе Божа премудрість, виходить людина, яка сама стає живим шатром, оселею Бога. Людина, отже, стає Божою оселею на землі; Бог і справді заборонив людині створювати будь-який Його образ, бо приготував достоту велику несподіванку: єдиним образом Бога є сама людина, і цей образ зробили не ми, його подарував нам Він, хоч ліпимо свій образ ми самі. Тож людина стає оселею, оселею любові.
Святий Йоан Золотоустий говорить, що Бог створив людину, як Адама і Єву, чоловіком і жінкою, тобто створив не одну-єдину сутність, а дві, щоб людина могла втішатися, долучаючись до творчого процесу, внаслідок якого через любов двоє стають одним цілим. Це – найбільша радість, що її може спізнати на землі людина: сопричастя між людьми.
Отож Бог розбив шатро, яке стало чоловіком і жінкою, аби власне через відносини між собою люди постійно пам’ятали про Бога, про відносини між Пресвятою Трійцею.

Христос і Марія-Церква
Парафія Непорочної Діви Марії

Модуньо - Італія

травень 2007

Адам спить, відпочиває, а в цей час Бог із його ребра створює Єву, бере її за руку і дивиться у шатро.
Адам, чоловік землі, спить на землі, і земля під ним розшаровується. Ще за незапам’ятних часів Бог підготував план, за яким Адам мав сягнути зрілості, що дала б йому змогу взяти цю землю і подути на неї. Людину створено з землі, яку овіяв Божий подих; до аморфної, безформної землі нахилилося Обличчя, яке – хоч ми його й не бачимо – набуває видимих обрисів власне в людині.
Ця сцена завдячує своєю появою текстові сирійського поета V століття Якова з Саруга, що оповідає, як Бог вводить Мойсея до світлиці Премудрості, аби розкрити перед ним картину створення світу, та, показавши те, що було в цій світлиці, накидає йому на голову покривало, щоб він не бачив усе надто ясно, адже хто знає, як відреагує на це народ. І справді, люди не були готові осягнути таку надзвичайну тайну, тому й виглядає все це так, наче Бог показав їм величну, але буцім ото вкриту паволокою картину.
На ній Мойсей бачить створення Адама і Єви, як вони стають одним цілим; він каже, що гадає, наче то були Адам із Євою, але насправді за завісою знаходилися Христос із Церквою.
Коментуючи святого Павла, говорить Яків із Саруга, часто вважаємо, що апостол веде мову про чоловіка й жінку, а відтак уже, за аналогією, про Христа і Церкву, тоді як насправді все навпаки. В любові існує одна-єдина підвалина: це вірність Христа своїй невісті, яка, отже, відображається як другий образ, начеб ото через покривало, в любові між чоловіком і жінкою. Відтак не Христос із невістою є відображенням любові чоловіка і жінки, а власне чоловік і жінка зростають із цієї любові між Христом і Церквою.
Отож на мозаїці бачимо велику завісу, позаяк ліхтар дає можливість створити невеликий оптичний обман: перебуваючи віддалік, справді можна побачити, як із півкола над ліхтарем, ліворуч, між шатром і золотом, яким вкрита поверхня біля образу Богородиці, спадає донизу чимала завіса, завдяки чому складається враження, наче там стоїть круглий балдахин, з якого й опускається завіса. З одного боку цю завісу припіднято, й усередині видніються жених і пренепорочна невіста, образ Церкви. З іншого боку завіси бачимо шатро і створення Адама і Єви. Саме ця сцена розкрилася перед очима у Мойсея, проте фактично це було відображення, образ прототипу, себто Христа і Його ребра.
Отож спить тут Христос. Його груди відкриті, хоч Він і зодягнений як цар, пророк і священик: народжується Церква, Невіста, як це говорить типовий для традиції образ. Це – Божа Мати. Митці багато уваго вділяли її обличчю, намагаючись створити образ жінки, до якої годі уподібнитися жодній іншій, оскільки тільки вона – Мати Божа, Невіста Христова, Церква.
Хоч Христос тут і мертвий, насправді Він спить, відпочиває. Голова у Нього не опущена, і між першим Адамом і Новим Адамом є чимало подібного.

Ноїв ковчег
Парафія Непорочної Діви Марії

Модуньо - Італія

травень 2007

Бачимо тут і Ноїв ковчег; його зображено тут для того, щоб він допоміг нам вступити у справдешню тайну, проникнути поглядом за згадане вище покривало, бо ж усім відомо, що ковчег символізує людство, порятоване від спричиненої злом катастрофи.
Багато Отців Церкви вбачали у ковчезі цілу низку різних вельми сильних духовних образів. Дехто бачив у ньому образ Матері Божої, точно такий, яким його хотіли показати митці: як людство врятувалося у ковчезі, так Марія вбереглася від зла. Тому вона й стоїть наче на килимку чистої, білої землі. Також Отці вбачали у ковчезі Тіло Христове, Його гріб. Праворуч (себто ліворуч для того, хто дивиться) на ковчезі є двері. Августин каже, що двері, які були в борті ковчега, – це, ясна річ, рана, що її залишив спис у боці розп’ятого Христа. Тож ці двері, якими вийшов порятований від вод потопу Ной, нагадують нам про ребро Тіла Христового, з якого вийшла Церква, врятоване людство.
Оскільки ковчег – це Церква, то посеред нього бачимо хрест, як це й має бути в церкві, звідки виходимо відродженими, буцім ото Ной із ковчега.
На кораблі знаходяться різні звірі, приміром, вовк і ягня, про яких читаємо під час Різдвяного посту пророцтво Ісаї, а ще – осел і віл, свідки народження Христа. Бачимо тут і лілії, бо якось Христос сказав щось, дивлячись на польові лілії... Також з вікон визирають лев і орел, які разом із волом символізують євангелистів.
В образах цієї мозаїки втілено чимало алюзій на біблійні тексти і традицію Церкви. Та ж вода потопу, з іншого боку, стає водою з ріки Йордан...
Яків із Саруга каже, що Божа Мати – чиста від віку і довіку, проте Невіста, Церква, образом якої вона є, очистилася у водах хрещення, тож між створенням світу і народженням Церкви, яку власне й породили води хрещення, існує тісний зв’язок.

Хрещення Ісуса
Парафія Непорочної Діви Марії

Модуньо - Італія

травень 2007

Хрещення Христа, про яке говориться на початку Євангелія, є образом Його смерті і воскресіння; тому Христос здається тут мертвим і одягнений так, як на хресті, в одну лишень пов’язку на стегнах; руки в Нього опущені, а очі заплющені. Христос виглядає тут так, наче лежить у гробі, сповненому світлом, золотом. Обабіч, як велить іконописна традиція, бачимо дві гори, між якими глибокою долиною тече ріка; це має вказувати на те, що після гріха між духовним і людським світом пролягла тріщина, мало не провалля, яке й засипав Христос.
З Євангелія знаємо, що Йоан Хреститель поводився перед Христом надзвичайно смиренно; достатньо згадати його слова: “ Мені самому треба хреститися в тебе, а ти приходиш до мене?” (Мт. 3, 14) або “Йому треба рости, мені ж маліти” (Йо. 3, 30). Відтак тут потрібно було зобразити його так, аби показати, що без Христа він не має точки опори, не може встояти на ногах, падає. Перед нами образ чоловіка, який пізнав своє покликання, свою місію, свою особисту ідентичність, мета якої – бути з Христом. Фактично на мозаїці нам видно тільки одне око Йоана Хрестителя, бо маємо навчитися бачити світ так, як бачить його Христос із закритими очима, дивитися на нього крізь призму Пасхи.
Кирило Єрусалимський каже, що Христос, увійшовши у Йордан, надав водам ріки барв своєї божественної природи; тому золото, яке сходить з неба аж до прірви природи людської, до прірви всесвітнього зла, потім піднімається й забарвлює воду. Як мовиться у давній молитві, що промовляється у свято хрещення Ісуса, Христос увійшов у воду, щоб освятити її, щоб ми могли охреститися. Небо сходить на землю. Цікаво, що Христос був охрещений у місці, яке розташоване надзвичайно низько – на 480 метрів нижче від рівня моря, – наче спеціально для того, щоб наголосити на своїй кенозі, на смиренні, з яким Він шукає людину у смерті й у гріху.

Дарохранильниця
Парафія Непорочної Діви Марії

Модуньо - Італія

травень 2007

На дарохранильниці написано: “Я з вами”; це нагадує нам, що тут – Господь, який завжди перебуває поряд із нами.
Також на мозаїці привертають увагу три круги. Здається, найдавнішим символом святого, що зберігся в людській пам’яті, був круг, тож якщо круг означає святе, то нагадує нам і про Божу досконалість.
На тлі золотого потоку червоний круг виглядає наче яскравий спалах вогню, який здіймається вгору і зникає у білизні.
Другий круг – білий, кольору духа; третій, який знаходиться вище й окремо від усього іншого, – синій, кольору людства.
Згідно з давньою церковною традицією, на зображенні Богородиці є три зорі: одна на чолі і дві на вбранні; вони вказують на її дівицтво до, під час і після народження Ісуса.