Парафія Раволедо
Parrocchia di Ravoledo - 23033 Grosio (SO) - Italia

Відповідно до церковної традиції, в апсидній закомарі часто зображають Христа-Вседержителя, якого святий Павло описує у своєму Посланні до Колосян (1, 15-20) як Того, хто все тримає при житті, оскільки саме до Нього все стікається, у Ньому все поєднується. Христос є “формою” створіння, у якій і на взірець якої все було створено, Він – альфа й омега. Закомара – це місце, яке добре підходить для такого зображення. Церкви й справді споруджували так, що саме в апсидній закомарі зосереджувалося найбільше світла. Навіть після заходу сонця золото, що вкриває апсиду, наче примножувало те слабке світло, яке ще залишалося в храмі, і завдяки цьому можна було зробити висновок, що джерелом світла є не сонце, яке ховається за обрієм, а Христос – “світло, що ніколи не згасає”.

Загальний вигляд
Парафія Раволедо

Ґросіо - Італія

грудень 2007

В руці Христос тримає книгу, на якій нерозбірливо написані слова, що їх слухаємо під час літургії. Правою рукою Він наче благословляє нас, але жест цей такий широкий, що може означати й розкриті обійми, тобто бажання приймати нас із любов’ю. І справді, саме благословення й дарує нам Господь, даючи нам змогу приймати Його і налагоджувати з Ним відносини.
Щоб гармонійно вставити цей мозаїчний образ у простір вже існуючого храму, з різних видів каміння, мармуру і золота було виготовлено своєрідний каскад світла, що наче спадає вниз із карниза в усій апсидній частині.

Христос-Вседержитель
Парафія Раволедо

Ґросіо - Італія

грудень 2007

Лик Христа потрібно зображати, дотримуючись певних критеріїв догматичного і духовного характеру, щоб надати йому духу тайни, позаяк, дивлячись в обличчя Сина, бачимо Отця: “Хто бачив мене, бачив і Отця” (Йо. 14, 9). Відтак зазвичай одна половина обличчя має вираз радше суворий, чи, в інших випадках, сповнений болем, стражденний, печальний, тоді як вираз іншої половини добріший, милосердніший, більш характерний для звитяжця. Від рівноваги цих двох виразів, досягнути якої дуже непросто, достоту залежить уся сила обличчя. Цю силу також зумовлює світло, яке випромінює золото довкола Христа. Світло, втім, і собі вступає у непрості взаємовідносини з місцем, себто з тією вигнутою поверхнею закомари, на якій зображено обличчя. Від місця неабияк залежить погляд, спрямований у себе; проте тут відіграє роль і світло від золота, яке падатиме на обличчя, надаючи йому благоговійного виразу.

Лик Христа
Парафія Раволедо

Ґросіо - Італія

грудень 2007

Якщо знайти згадану вище рівновагу, то людина, яка входить до храму, споглядатиме обличчя, опираючись на два критерії: з одного боку, бачитиме, як вдало зображено Христа (об’єктивний критерій), а з іншого – сприйматиме його залежно від свого поточного настрою (суб’єктивний критерій). Відтак, вступаючи до церкви у стані благодаті, бачимо Христа прихильного, друга людей, який опускається нам назустріч. Якщо ж входимо пригнічені й сумні, то Христос постає перед нами співчутливим; спостерігаємо й у Нього ознаки зажури і поступово починаємо сприймати Його силу та світло – справжнє джерело надії. Грішник, який входить до храму, усвідомлюючи свої гріхи, відразу ж зауважує Його сповнений милосердям погляд. Натомість той, хто вступає до церкви, вважаючи себе праведником і вперто не бажаючи виходити за межі своєї гаданої самодостатності і досконалості, негайно ловить на собі суворий погляд Христа, якого годі уникнути.