Церква Богородиці Пресвятого Таїнства і святих канадських мучеників у Римі
Parrocchia della N.S. del SS. Sacramento e dei SS. Martiri Canadesi, Via G.B. de Rossi, 46 - 00161 Roma

Таїнство – це обрана з Божої волі дійсність, в якій Христос у своїй Церкві завдяки дії Святого Духа продовжує любити, спасати й освячувати людство у цілком відчутний спосіб. У Пассі Ісуса Христа Бог здійснив викуп, спасіння людського роду. Тому в осередді кожного святого таїнства лежить пасхальна подія, пасхальне тридення, перехід від смерті до воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Тож, говорячи про таїнство, неможливо оминути Христову Пасху, ще й тому, що саме вона є тією формою, в якій живе і здійснюється в історії Божа любов. Зв’язок блаженства, що існує між Отцем і Сином, переходить у драматичну подію, що відбулася на Голготі. Відтак у таїнстві поєднуються два виміри: з одного боку, мучеництво, розп’яття, той факт, що Бог сам віддав себе в наші руки, а з іншого – звитяга, слава, видима поява всього того, що уособлює Божа любов. Стражденне тіло, якому ми самі завдали стільки ран, стає тілом слави, а рани перетворюються на невгасиме світло.

Загальний вигляд
Церква Богородиці Пресвятого Таїнства і святих канадських мучеників

Рим - Італія

грудень 2007

У певному сенсі Божа Мати є таїнством, адже саме в ній завдяки дії Святого Духа Бог зодягнувся у тіло; властиво, вона дала Йому своє тіло, щоб Бог отримав змогу торкнутися своєю любов’ю нашого смертного тіла і порятувати його з тенет смерті. Починаючи з перших століть після Різдва Христового, Божу Матір розглядали як образ Церкви. Вже для Отців Церква була таїнством спасіння світу, а Другий Ватиканський Собор недвозначно засвідчив це у своїх документах. Отож, говорячи про Богородицю Пресвятого Таїнства, маємо все це сказати.
Так саме по собі напрошується іконографічне вирішення: Божа Мати у позиції, що зветься деісусною (слово грецького походження). Це позиція молитви, у якій переважно зображають Божу Матір і Йоана Хрестителя, бо вони обидвоє переконливо довели, що єдиним сенсом їхнього існування було вказувати на Христа і свідчити Його. Вона привела Ісуса на світ, а Хреститель вказав на нього. З огляду на це на фасаді, просто поміж двома іншими зображеними тут епізодами, бачимо Божу Матір: смиренну жінку, слугиню Господню, слова якої зосталися на віки вічні закарбовані в історії: “Нехай діється за Твоїм словом, хоч мені й годі все це збагнути”.

Божа Мати вказує на хліб, що його Христос ламає на грудях
Церква Богородиці Пресвятого Таїнства і святих канадських мучеників

Рим - Італія

грудень 2007

Марія наче вказує на сцену, де зображено її Сина з двома учнями в Емаусі. Бачимо тут, як Христос ламає у себе на грудях хлібину, і це допомагає нам збагнути, що хліб, який Він нам дає, є Його тілом, тілом Божим. Щоразу під час євхаристії підносимо хліб разом із усіма своїми підношеннями, а потім цей же хліб внаслідок дії Святого Духа і літургії Церкви стає тілом Христовим. Христос наче вбирає цей хліб у себе, а тоді повертає нам. Відтак отримуємо те, що самі перед тим піднесли, лишень перемінене і переображене, перетворене на Боже тіло.
На Тайній Вечері Христос узяв хліб і дав його учням. Він розламав його, роздав усім, сказав: “Їжте”, і вони з’їли. Що відбулося з цим хлібом? Вони його з’їли, тобто знищили, адже, коли з’їдаємо їжу, то водночас її нищимо. Але той, хто це робить, отримує поживу і живе. Все діється так, наче Христос каже: “Ось так маєте чинити і зі мною. Хліб – це я; своє тіло віддаю у ваші руки. І коли мене знищите, розіпнете на хресті, тоді й побачите і відчуєте, який добрий Господь, що цілковито віддається на вашу ласку. Ви боїтеся Бога і більше вірите не Йому, а собі самим, Він же повністю на вас покладається”. Бог і справді, як каже апостол, зробив перший крок і першим полюбив нас (див. 1 Йо. 4, 19): Він віддає себе нам до рук.
На мозаїці рука Христа наче зливається з рукою учня, аби вказати на те, що описаний вище жест Господа знаходить продовження в церковних таїнствах. Інший учень вкрив собі руки. Це літургійний жест найвищої пошани до священного, який у наш час, коли профанація всіляких відносин стала для нас звичним явищем, має неабияке значення. Учень здає собі справу з того, що цей хліб більше не є звичайним хлібом, він став оселею для життя.

Ламання хліба
Церква Богородиці Пресвятого Таїнства і святих канадських мучеників

Рим - Італія

грудень 2007

Під сценою, де зображено подію, що відбулася в Емаусі, бачимо розп’яття, себто ту мить, коли розламаний хліб сягнув свого повного звершення. Кожна частинка цього хліба відкриває перед нами шлях до Голготи, де Господь з великої любові віддав себе нам до рук – один раз і за всіх.
Цей храм присвячений також канадським мученикам. У Фил. 2 і в Рим. 6 читаємо, що у хрещенні переживаємо власне те, що зображено на цій мозаїці: ми подібні до Христа у смерті, вмираємо з Ним, із Ним нас розпинають. У хрещенні добігає кінця життя старої людини й народжується життя нове, дароване Святим Духом, життя божественне, яке є участю у Божій любові і сягає свого звершення у Пассі. Мученики пережили хрещенні в усій його повноті. Вони померли з Христом – і на мозаїці бачимо щось на кшталт співрозп’яття. За канонами християнського мистецтва святий не обов’язково має відповідати своєму фотографічному зображенню; натомість існують три аспекти, які обов’язково слід врахувати. Перший – це подібність до якогось іншого святого; оскільки зображені тут мученики – єзуїти, то один із них схожий на святого Ігнатія. Другий важливий аспект полягає у тому, що всі мученики повинні тією чи іншою мірою нагадувати Христа. І насамкінець, слід зобразити якийсь характерний жест. Відтак тут бачимо, що в одного вирвали з грудей серце, а другому відрубали голову. Вони померли у Христі, тож бачимо їх із Ним у вічному житті, у сяйві невгасимого світла.

Розп’яття: Христос із канадськими мучениками
Церква Богородиці Пресвятого Таїнства і святих канадських мучеників

Рим - Італія

грудень 2007

Якщо ми віддаємо своє життя – інакше кажучи, нищимо себе з любові, – то довгими ночами, у стражданні й печалі ми повинні не втрачати надію, а вірити. Між смертю зернини і появою паростка завжди минає чимало часу. Все те, що витрачається в любові, заощаджується для Бога, для спасіння, для воскресіння. Тому Христос на висотах, Христос у славі є більшим, а відтак і ближчим до нас, ніж Христос розп’ятий. Отож перспектива тут зростає від протилежного: що вище Він здіймається, то більшим стає, бо наближається до нас.

Христос у славі зі святими мучениками
Церква Богородиці Пресвятого Таїнства і святих канадських мучеників

Рим - Італія

грудень 2007

Творцем усього, про що тут іде мова, є Святий Дух. Він теж зображений на фасаді церкви, проте побачити його нелегко, спершу доведеться трохи пошукати, аж доки нам у вічі не кинеться символічне зображення голубки, виконане у білих, золотих і червоних барвах. Святий Дух – це найбільш кенотична, найсмиренніша з Божих Осіб, яка завжди працює і служить іншим: то Богу Отцеві, то Сину, то людству, то створінню. Він завше сприяє появі когось чи чогось іншого. Проте саме Святий Дух перемінює хліб на Христа. Він переконує нас, що любов перемагає, зазнаючи поразки, і живе, вмираючи. Він запевняє нас у істинності любові. Він змушує промовляти навіть каміння...

Святий Дух
Церква Богородиці Пресвятого Таїнства і святих канадських мучеників

Рим - Італія

грудень 2007