Каплиця семінарії в Маріборі
Bogoslovno semenišče, Slomškov trg 20, 2000 Maribor, Slovenija

Оскільки вітраж каплиці становить центральний образ апсиди, мозаїка доповнює христологічну тематику цього зображення. Мова тут про символізм Любові. Хрест, Серце, Євхаристія. Втім, Лику Христа на вітражі не бачимо, хоч усім добре відомо, що для молитви він дуже потрібний. “Твоє обличчя, Господи, я шукаю” (Пс. 27, 8). Християнська молитва – це зустріч, зустріч між особами. У ній ми стаємо перед обличчям нашого Господа, воно – наша мета, сенс і пізнання власної правди, власного обличчя. “Tu es, ergo sum”. Ти є, отже, є і я.

Загальний вигляд
Каплиця семінарії

Марібор – Словенія

вересень 2001 р.

Для цієї мозаїки було обрано зображення Йоана Хрестителя і Марії, Матері Божої, у традиційній композиції, що зветься деісус. “Деісус” означає “молитва”, тож композиція під цією назвою вказує на положення і ставлення, характерне для тих, хто молиться. Постать у молільника похилена, руки розкриті і простягнуті вперед – ними він вказує на Господа. Значення цих жестів цілком зрозуміле. Людина відкидає егоцентризм, відмовляється надалі вважати себе центром усіх речей і всіх відносин, зрікається гріха і завдяки любові виходить із себе, розкривається і показує Господеві, що визнає Його першим, абсолютом. Тож у цьому сенсі деісус виражає найповніше, найчистіше відношення віри – віри як відносин любові, як цілковитого визнання Бога. І справді, віра – це відповідь на спасіння, яке нам дарує Господь, відповідь на любов, з якою Він нас шукає. Тільки спізнавши любов Отця, можемо перевести погляд із себе на Господа. Святий Дух передає нам Христове спасіння і дарує нам Божу любов, яку ми можемо пізнавати і відчувати як любов до нас, тобто любов суто особисту. Тож деісус – це ставлення, характерне для особи спасенної, яка стає істотою любові, істотою, що визнає іншого, а відтак істотою сопричастя. Людина – істота, зорієнтована, звернена до Бога, і той, хто молиться, розкриває цю істину.

Деісус
Каплиця семінарії

Марібор – Словенія

вересень 2001 р.

Деісус – це ставлення людини, яка прийняла спасіння і любить тією ж любов’ю, якою її любить Бог. Любов є найчистішим образом Бога, адже Бог – це любов. Відтак людина, яка любить, є своєрідним вказівником, що вказує на Бога. Щобільше, така людина – це Боже одкровення. Сенс людського життя полягає в тому, щоб стати деісусом, стати тим, хто вказує на Бога, передає Його іншим і власним життям, власним мисленням, власним прикладом та власним тілом спрямовує до Бога.

Діва Марія
Каплиця семінарії

Марібор – Словенія

вересень 2001 р.

Саме Божа Мати прийняла Боже Слово й зіткала йому тіло. Доти Боже Слово можна було слухати, після народження Христа його можна було вже споглядати. Марія привела Бога на світ і показала Його не тільки гебреям – пастухам, але й поганам – трьом царям зі Сходу. Вона скромна і сповнена любові, серйозна – адже її Син зазнав тяжких мук, – але не сумна.

Обличчя Божої Матері
Каплиця семінарії

Марібор – Словенія

вересень 2001 р.

Йоан Хреститель, найвеличніший з-поміж народжених жінками, мав і найскладніше завдання: впізнати Христа і вказати на Нього. Хреститель – це достоту велична постать, бо ж у ньому знайшли відображення очікування всіх поколінь, які сподівалися на пришестя Спасителя; він символізує прихід усіх тих, хто ще чекає на спасіння. Він худий, висохлий, виснажений пустелею та вітром; це аскет, який вбачає єдиний сенс свого існування у тому, щоб пропустити вперед Господа. Він є живим свідченням того, що пропустити вперед Господа не означає самому зійти нанівець, заперечувати самого себе, адже він – хоч і внаслідок драматичного і кривавого свідчення – назавжди поєднаний із Господом у Царстві живих. Навіть якщо Йордан пересохне, пустиня розцвіте. Справді, динаміка матерії в мозаїці свідчить, що ціле створіння долучається до спасіння, до відносин із Господом. Все, що відбувається у створінні і в історії – хоч ці події можуть мати драматичний, ледь не апокаліптичний характер, – відбувається для того, щоб щось відбувалося між людиною і Богом, між людством і Іскупителем, сповненим любові до людей.

Йоан Хреститель
Каплиця семінарії

Марібор – Словенія

вересень 2001 р.

Обличчя Йоана Хрестителя
Каплиця семінарії

Марібор – Словенія

вересень 2001 р.

Мозаїку розташовано так, що у відблисках кольорового вітража вона свідчить вселенську радість, яку породжує рішуче навернення до Христа. Вночі, коли вікно темне і може навіювати сум, у мозаїці, розташованій під вікном, достатньою мірою відчувається євхаристійна символіка, яка – попри штучне освітлення і нічну темряву – виправдовує веселий настрій деісуса, що навіть в темряві, уночі, залишається єдиним сенсом існування людини.