Марію бачимо у положенні, в якому у давнину – зокрема, в катакомбах, – зображали постаті молільників. Це положення виражає всю внутрішню напругу, властиву людині як істоті, створеній Богом, а відтак і на нього зорієнтованій. Богородицю в цьому положенні можна побачити в соборі святої Софії – Божої Премудрості – в Києві. Між цими двома зображеннями існує, отже, глибокий зв’язок. Софію завжди вважали ланкою, що поєднує світ Божий і світ створений, які й справді поєднуються в Богородиці, адже в ній Боже Слово стало чоловіком. Саму молитву теж можна розглядати у контексті цього діалогу між Богом і людиною. Молитва має христологічну природу, оскільки піднімається до Отця через Христа. Руки Марія тримає так само, як син; Він визначає її положення. Ми молимось тією мірою, якою Святий Дух уподібнює нас до Христа. Наша молитва, піднесена в ім’я Христа, долучається до Його молитви. Він сам молиться в нас усередині, і ми відтак стаємо учасниками діалогу між Ним і Отцем. Марія молиться цілковито у Христі і за Христа, тож її молитва, безперечно, завжди почута. Тому християни завжди вдаються до Богородичної молитви, стикаючись із різними потребами та випробуваннями.
|
Поряд із постаттю Пресвятої Діви маліє цілий усесвіт, адже вона вже є образом нового неба, несе в собі Христа і переображена відповідно до Нього. Недарма одна візантійська молитва каже, що Марія ширша за небо, адже носила у своєму лоні Того, кого не могли вмістити всі небеса.
|